Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Непомітно пролітає три тижні - нині літо у самому розквіті сил. Несамовито шкварить, але інколи дає можливість прохолодним та коротким дощам трішки збити спеку та дати усім полегшення, а особливо бетонним джунглям, які вкрай сильно нагріваються, що аж йдеш та відчуваєш підошвою взуття - ну пательня. Тільки олії не вистачає.

А після дощу можна хоч втягнути до легень свіжого та прохолодного повітря. Проте це літо - воно має бути саме таким. Жарким.

І жаркими для мене й проходять ці три тижні… Але не у сенсі погоди - сесії, які поступово стають суворішими та такими, якими вони мають бути.

Які мої емоції від цього усього?

Є моменти, які мені подобаються… І деякі з них дуже дивні. Одне з таких, як я дізналася з Інтернету, називається сильно пафосним та незрозумілим словом "брейтінг ", а якщо мовити просто та зрозуміло - укуси.

Ага… Саме вони.

Подобаються різні. Сильні та слабкі - всюди, а особливо коли на шиї та на  спині.

Я не знаю, чому так. Коли їх отримую, то черпаю такі емоції… Мене всю чомусь трясе від задоволення та хочеться їх більше та більше.

Інколи прошу це під час сесій, але Роман домінант. Деколи виконує мої прохання, а інколи це отримую у вигляді винагороди. Щоразу все по-різному.

Ще у перелік улюбленого заплигнуло шибарі - зв'язування мотузками. Роману це також дуже до вподоби.

Сковує, а там починає гратися зі мною. І вже неважливо стеком, падлом, флогером чи взагалі вібратором. Подобається мені стан, коли не можу зовсім поворухнутися та повністю залежу від нього. Також до всього ця техніка зв'язування виглядає красиво. Не раз бачила своє відображення у дзеркалі.

Ці всі вузли, які химерно переплітаються, утворюючи візерунки – на таке надовго можна «залипнути».

І не раз думала зняти табу з підвішування, адже воно йде парі з шибарі. Зв'язують і підвішують, та поки не наважуються сказати, що одна стіна заборон пробита титаном хтивості.

Не все одразу, бо мені інколи самій стає дуже ніяково від того, що може подобатися. Частенько мелькають думки, що я збоченка, але не знала про це.

Збоченка, не збоченка…

Проте мене турбує більше інше - почуття. Я вже почала розуміти, що сексуальні вподобання штука дуже багатогранна та по суті в БДСМ нема нічого поганого. Інколи людям можуть подобатися дивні речі. Хай собі роблять у ліжку, якщо це в кайф та ніхто не калічиться.

Та одними сесіями та сексом шаленим чи ніжним не будеш щасливим.

Я хочу відповіді на свої почуття.

Бажаю, бо закохана у Романа. І хочу, щоб одного дня нарешті сказав, що бажає до наших сесій додати справжні стосунки.

Мені чомусь інколи здається, що він наче тримає це на язику, але з невідомих мені причин мовчить.

Загалом ми ще більше стали зустрічатися - проводжу з ним усі вихідні та середу вечір. Та навіть, коли у мене місячні були зустрічалися, але звісно без сексу, а зі сесій лише домінування - перегляд фільмів, які йому хочеться, а одного разу зав'язав очі та нагодував мене апельсином, збрехавши, що то мандарини.

На останнє я трохи образилася. Він же знає, що я несильно люблю їх. Либонь, хотів цим показати, що я помиляюся. Чи просто, що може ними нагодувати. Не знаю.

Хоча не на тому зациклююся… Апельсини, мандарини, а хай навіть грейпфрути… Роман проводить зі мною час, що мені важливо.

А до всього навіть сьогодні погодився піти зі мною до клубу, бо без нього йти я не забажала.

І саме зараз збираюся. Одягаю жовту сукню та сідаю робити легкий макіяж.

Обертаюся - тепер я взяла за звичку постійно зашторювати вікно, коли можу перебувати у відвертому вигляді чи робити щось таке, що ніхто не має знати.

А у решті випадків - якщо Платону цікаво дивитися, як я книги читаю чи фільми з ноутбука дивлюся - нехай зиркає.

Утім за ці три тижні він навіть близько не показувався біля будинку. Та взагалі його якось невидно. І це добре, бо якби ще раз з'явився, то б стало від тата непереливки.

Останній штрих - маленькі стрілки готові, а там швиденько профарбовую вії, думаючи, що варто колись спробувати нарощені. Тоді можна буде взагалі не фарбуватися.

Закручую туш і хапаю смартфон - пишу Галі, яка має мене забрати. Питаюся, де вона, та отримую за хвилину відповідь:

- Уже біля воріт. Спускайся.

- Біжу, - друкую я.