За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Одужуйте, міледі, – Ессі вдячно кивнула.

– Що ти дізнався про нападників? – звернувся до шпигуна ерцгерцог.

– У мене лише здогадки. Ґрунтовні, але здогадки. Якби ти хоч одного залишив живим, я був би вдячний, – Торі на те посміхнувся кутиком вуст. – З одягу можна сказати, що вони не просто купка бандитів. Надто дорога шкіра та тканини. Знайшов підсумки із гербом Ґвінне. На зброї теж герби. Можу припустити, що це розвідувальна група. Я бачив у них мапи з відмітками. Мені здається вони тут для дослідження нашої території та укріплень. Певно, їх підіслали, аби підготуватись до наступу.

– Думаю, ти правий. Бились вони геть не як розбійники. Мали свою техніку бою: працюють у команді. Якби не Ессі, я б може не відбувся подряпинами, – Торіан вдячно всміхнувся своїй рятівниці. А дівчина задумалась. Адже справді, вони не місцеві. Був у них дивний акцент, який Естеса списала на алкогольне сп’яніння.

До кабінету зайшов Аймер із матеріалами для пов'язок.

– Мілорди, я попрошу вас вийти. Я буду робити перев'язку Її Високості.

Чоловіки синхронно кивнули і вийшли.

– Треба приготувати екіпаж для транспортування Ессі до палацу. І варто туди покликати пана Ольта Ерго – відпустку закінчено. Нехай перевірить роботу цього лікаря. Якщо все буде добре, то передай пану Волху щедру винагороду за порятунок ерцгерцогині, – Вінс кивнув.

– Як так взагалі сталось, що ви на них натрапили?

– Ессі тікала від мене, але, на жаль, спіймали її вони.

– Чого їй було тікати від тебе? Ти її якось образив? – трохи агресивно це прозвучало. Ще й кулаки стиснув, але ерцгерцог цього не помітив.

– До мене в покої Арелья пролізла, Ессі бачила як вона виходила і подумала, що я її зрадив.

– А ти зрадив?

– Ти за кого мене маєш? Звісно, ні! Я її вигнав і наказав негайно покинути мій дім, – тут уже напруга зійшла з Вінса.

Двері за їх спинами відчинились. Чоловіки хотіли зайти всередину, але лікар перегородив їм шлях.

– Її Високості треба відпочити, тому я попрошу вас утриматись від відвідин. Я зробив перев'язку і дав леді ліки. Вони зі снодійним ефектом, тому зараз вона повинна заснути.

– Я її саму там не залишу, – безапеляційно заявив Торі. – Ми хочемо її перевезти до палацу. Коли це стане можливим?

– Мілорде, ви що! Їй в такому стані не можна в дорогу! Після того, як вона прокинеться її варто буде перенести до палати. Там їй буде зручніше, ніж на операційному столі. Кілька днів доведеться зачекати, поки рана хоч трохи затягнеться, аби менше сочилась кров.

– Чи можливо зараз перенести її до палати? – зітхнув ерцгерцог.

– Я б не рекомендував, звісно, але якщо вона ще не заснула і зробити це максимально обережно, тоді так.

Вони тихенько заглянули до кімнати. Ессі ще не спала. Лежала і трусилась від холоду, стиснувши зуби. Для перев’язки довелось на якийсь час зняти теплу ковдру, від чого дівчина замерзла і зараз не мала змоги розслабити напружені болючі м’язи.

Вона сонно глянула на Торіана, який підійшов до неї, повільно кліпаючи.

– Я піду підготую палату, – Аймер вийшов, пройшовши повз Вінса, що стояв у коридорі і похмуро спостерігав за подружжям.

– Я тебе перенесу до палати, – тихо сказав Торі і ніжно провів рукою по її холодному чолу, – там буде зручніше.

Естеса слабко кивнула. Її неймовірно хилило в сон. Ліки діяли швидко. Хоча ще давалась взнаки втома.

Через хвилин п’ять повернувся лікар і дозволив перенести білявку. Торіан обережно підняв зі столу свою дружину. Вона скривилась від болю і вчепилась тонкими пальцями в плече чоловіка.

– Тихенько, зараз усе мине. Потерпи трошки і зможеш відпочити, – прошепотів він їй. Дуже обережно і повільно він відніс Ессі до палати. Кімнатка була невеликою: два твердих ліжка, два столики біля них, стілець і шафа із деякими ліками. Тут, як і у всьому домі було чисто. Торі вклав дружину і підійшов лікар, аби оцінити її стан після перенесення. Усе було гаразд, тому дівчину вкрили теплою ковдрою, а ерцгерцог попросив ще одну, бо Ессі досі трусило. Її ще раз укрили і всі вийшли з кімнати, окрім Торіана, хоча лікар знову наполягав на тому, аби залишити дівчину в спокої.

– Відпочивай... – прошепотів чоловік і несподівано легенько торкнувся сухими гарячими губами її чола. Відійшов до іншого ліжка і ліг на нього, підклавши одну руку під голову, а іншу на живіт. Ноги трохи звісив з ліжка, аби менше його бруднити.

Ессі спостерігала за чоловіком з-за важких пекучих повік. Почала зігріватись під двома ковдрами, сонливість досягла свого апогею і дівчина провалилась до забуття.