За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Торіан почекав, як вона закінчить свою розповідь, схопився за голову і пройшовся колом кабінетом.

– О, боги! – він приречено засміявся, рвучи на собі волосся, і повернувся назад до Ессі, – Як ти могла через таку дурницю так наразити себе на небезпеку!

– Якби ти за мною не поплентався, я б собі тихо пройшлась садом і повернулась у свої покої! І якщо для тебе питання вірності – дурниця, тоді нам нема про що розмовляти далі!

– Вірність дуже важлива. Але...

– Але схоже лише з мого боку, так, любий? – хмикнула білявка.

– ...Але я тобі не зраджував.

– Аякже! А розхристана жінка у твоїх покоях мені привиділась? – то було риторичне питання.

– Вона там була, не сперечаюсь. Але я її не кликав.

– Та не відмовився, так?

– Дай же закінчити! – не втримався вже Торіан, від чого Ессі затихла і невдоволено стисла вуста. На жаль, вона не могла встати і вийти, бо їй набридли ці дурні ігри. Тому вона просто вже втретє відвернулась. – Я прийшов до себе в покої, а там була Арелья. Я наказав їй одягтись, вийти і збирати речі, бо завтра, чи точніше вже сьогодні, вона має поїхати додому.

– І чому я маю цьому вірити? – вона примружилась і придивилась до його вродливого, але стомленого обличчя.

– Тому що я сподіваюсь, що з нас колись вийде щаслива сім'я. Не хочу руйнувати те, що тільки зароджується, – спокійно відповів ерцгерцог своїм шовковистим голосом і Естеса на це лише рота відкрила. Вона б ще повагалась, але як же щиро прозвучали його слова! Неможливо сумніватись у тому, що це правда!

Несподівано Торіан почав дуже повільно нахилятись до неї, гіпнотизуючи своїми кавовими очима. Їх погляди були прикуті до губ одне одного. Сантиметр за сантиметром відстань між ними зменшувалась. Навіть Ессі намагалась обережно припіднятись, неочікувано для себе.

Вони вже майже відчували тепло одне одного. Уже й подихи лоскотали їх губи.

І…

Різко відчинились двері і Торіану довелось зупинитись, випрямити спину і привітатись із лікарем, який йому вклонився. Чоловік явно не був задоволений тим, що старий прийшов так невчасно. Ессі ж намагалась втихомирити тремтячі руки і повернути до норми збите дихання. Мабуть, вона була б зараз червоною, як буряк, але її врятувала її смертельна блідість від крововтрати.

– Радий, що ви вже прокинулись, Ваша Високосте! – радісно сказав старий до Ессі. – Як почуваєтесь?

– Добре, завдяки вам, пане...

– Аймер Волх, міледі.

– ...пане Аймере Волх. Ви врятували моє життя. Я цього не забуду.

– Це честь для мене, міледі, – він схилив голову. Сьогодні цей старий здавався приємною людиною. Як же різко люди змінюються, коли бояться лишитись без голови.

– Не думав, що знову зустріну вас, Ваша Високосте, – брови Ессі поповзли вгору. Вона не очікувала, що він її впізнає. Зараз наростала паніка. Хоча чого боятись, вона ж нічого поганого тоді не зробила. Але все-таки вона приховала поїздку від Торіана, тому було соромно.

Ерцгерцог примружився, кинувши один швидкий погляд на свою дружину.

– А ви вже зустрічались, пане? – "Хоч би промовчав..." – повторювала Ессі подумки, як мантру, але лікар виявився балакуном. Різко захотілось його придушити.

– Так, мілорде, – він хихикнув, – уявляєте, прокидаюсь посеред ночі, а мені двері вибиває тендітна дівчина! Треба було терміново оглянути дитину.

– Яку дитину? – голос став холодним, чоловік нахмурився. Які лише здогадки його зараз не мучили. Найбільше він боявся почути, що дівчина вагітна. Було б зрозуміло, чого її дядько так того весілля прагнув. Подумав, що вони хочуть прикрити те, що білявка нагуляла байстрюка.

– Дочку місцевого землероба, – від цих слів Торіан заспокійливо видихнув, бо остання здогадка не справдилась, – вам погано, Ваша Високосте? – занепокоєно глянув на Ессі, що зараз була біліше за сніг.

Вона подивилася на брюнета, який секунду тому здавався розгніваним, але після слів лікаря схвильовано вдивлявся в обличчя дружини.

Почувся стукіт у вхідні двері і Аймер залишив їх.

– Пробач, будь ласка, – винувато опустила очі білявка, – за те, що приховала... Я просто хотіла їм допомогти.

– Потім про це поговоримо і ти розповіси все детальніше, гаразд? - вона кивнула, а Торіан несподівано ніжно торкнувся її щоки і на його вустах заграла легка усмішка.

Від цих слів і жесту тілом дівчини розлилось тепло і вона усміхнено пригорнулась до його руки. От якщо ззовні зараз вона здавалась абсолютно спокійною, то всередині її просто розривало і від його дій, і від її реакції на них.

У цей момент до кімнати зайшов Вінс і, побачивши цю картину, невдоволено підтис губи. Він підійшов і став поруч із Торіаном, який уже випрямився і склав руки в замок за спиною. Тепер Ессі було дуже некомфортно від того, що вони стоять над нею і пропилюють поглядами. Захотілось сховатись під ковдру.

– Як почуваєтесь, Ваша Високосте? – порушив мовчанку шпигун.

– Не буду брехати – жахливо. Відчуття ніби мене екіпаж збив, – вона спробувала всміхнутись, але ту гримасу важко було назвати усмішкою.