Загублена - Гілліан Флінн

— Просто думаю.

— Ага,— посміхається він.

— Ти думала про чоловіка, я таке одразу бачу,— оповіщає Грета.

— Можливо.

— Я гадала, ми хоч деякий час триматимемося подалі від козлів,— нагадує вона.— Потурбуємося про наших курчат.

Учора після шоу Еллен Еббот я була занадто схвильована, щоб повертатися додому, тож ми випили разом упаковку пива й уявили наше відлюдницьке життя символічно-нормальних дівчат у лесбійській комуні Гретиної матері. Будемо вирощувати там курчат і розвішувати білизну на сонці. Прийматимемо ніжні платонічні залицяння від старших жінок з вузлуватими суглобами й поблажливим сміхом. Носитимемо бавовну й вельвет, а на ногах — сабо, й ніколи не хвилюватимемося за макіяж, чи зачіску, чи нігті, чи розмір грудей і стегон. Не доведеться вдавати співчутливу дружиноньку й вірну дівчину, яка обожнює всі вчинки свого коханого.

— Не всі хлопці такі вже й козли,— переконує Джеф. Грета у відповідь просто мугикає.

Ми повертаємося до своїх будиночків, не відчуваючи під собою ніг. Я почуваюсь як кулька з водою, залишена на сонці. Нічим не хочеться займатися — тільки сидіти під писклявим віконним кондиціонером, підставляючи шкіру холоду, й дивитися телевізор. Я знайшла канал повторів, де крутять лише старі серіали сімдесятих і вісімдесятих: «Квінсі», «Човен кохання», «Вісьмох достатньо», але спочатку подивлюся Еллен Еббот — моє нове улюблене шоу!

Нічого нового, нічого нового. Еллен не проти спекуляцій, повірте мені, вона брала інтерв'ю у різноманітних незнайомців, які присягаються, що вони — мої друзі, й розповідають про мене дуже приємні речі, навіть якщо насправді завжди недолюблювали мене. Посмертна любов.

Стукають у двері: я знаю, що це Грета і Джеф. Вимикаю телевізор, і от вони обоє на порозі, прийшли просто так.

— Чим займаєшся? — питає Джеф.

— Читаю,— брешу я.

Він ставить на мій стіл упаковку пива, Грета тримається позаду.

— Ой, а мені здалося, що працював телевізор.

У цих невеличких будиночках троє людей — це як ціла юрба. Якусь мить гості товчуться на порозі, викликаючи у мене нервозність. Чому вони блокують двері? Але потім вони заходять і блокують мою тумбочку біля ліжка. В тій тумбочці лежить мій пояс, напханий готівкою: там вісім тисяч доларів. Сотні п'ятдесяток і двадцяток. Пояс із грошима просто огидний, тілесного кольору, горбатий. Я просто не можу носити з собою всі гроші, тож залишаю у котеджі кілька заначок, та все одно беру з собою більшість готівки й настільки часто мацаю пояс, що перетворююся на дівчину з прокладкою на пляжі. Моя збочена сторона насолоджується, витрачаючи гроші, бо щоразу як я витягаю пачку двадцяток, то треба ховати вже менше грошей. І хвилюватися, що їх вкрадуть чи що я їх загублю, теж потрібно менше.

Джеф вмикає телевізор, і екран заповнює Еллен Еббот і Емі. Він киває, посміхається сам собі.

— Хочеш подивитися... Емі? — питає Грета.

Не можу зрозуміти, чи поставила вона кому: «Хочеш подивитися, Емі?» чи «Хочеш подивитися Емі?»

— Та ні. Джефе, а чому б тобі не збігати по гітару, і ми можемо посидіти на ґанку?

Джеф з Гретою переглядаються.

— Оу-у-у... але ж ти саме це дивилася, хіба ні? — каже Грета. Вона тицяє на екран, а там ми з Ніком на якомусь заході. Я в сукні, волосся зібране на потилиці під шиньйон, і я схожа на себе теперішню, з короткою стрижкою.

— Це нудно,— переконую я.

— Ох, а мені не нудно,— каже Грета і гепається на моє ліжко.

Дурна я була, що впустила цих двох. Як я могла подумати, що зможу їх контролювати, коли це дикуни, люди, звиклі шукати підхід, експлуатувати слабкості, завжди чогось хочуть, а я цього ще не навчилася. Прилипали. От знаєте, є люди, які тримають у дворі пум, а у вітальні — шимпанзе. То вони, мабуть, саме так почуваються, коли ті милі домашні тваринки потім роздирають їх на шматки.

— А знаєте, ви не проти... мені якось недобре. Мабуть, забагато сонця.

Вони, схоже, здивовані й трохи ображені, тож я думаю, чи не переборщила: ці двоє — безпечні, а в мене параноя. Хотілося б у це вірити.

— Звісно, звісно,— реагує Джеф. Вони човгають геть, Джеф дорогою забирає своє пиво. За хвилину я чую гарчання Еллен Еббот у будинку Грети. Викривальні запитання. «Чому так... Чому не так... Як я можу пояснити...»

А чому я взагалі з кимось потоваришувала? Чому я не трималася подалі від усіх? Як я зможу пояснити свої дії, якщо все розкриється?

Не можна, щоб усе розкрилося. Якби це сталося, то я б стала найненависнішою на світі жінкою. Замість вродливої, доброї, приреченої вагітної жертви самозакоханого зрадливого покидька я б перетворилася на злу суку, яка експлуатувала добрі серця всіх американців. Еллен Еббот присвячуватиме шоу за шоу лише мені. Розлючені глядачі телефонуватимуть, виливаючи свою лють: «Еллен, це ще один приклад, як розбещена багатенька дівчинка робить, що заманеться й коли заманеться, і не думає про почуття інших. Гадаю, вона мусить зникнути на все життя — у в'язниці»! Все буде саме так.

В інтернеті я читала суперечливі статті про покарання за фальсифікацію смерті чи за підставу власного чоловіка, але ставлення публіки буде брутальне. Неважливо, що я робитиму після цього: годуватиму сиріт, обійматимуся з лепраками,— по смерті мене пам'ятатимуть як «жінку, яка сфабрикувала власну смерть і підставила свого чоловіка, пригадуєш?».

Я не можу цього допустити.

Минає кілька годин, а я ще не сплю, мізкую в темряві, аж тут стукіт у двері: лагідний, як у Джефа. Я вагаюся, але відчиняю, готуючись вибачитися за попередню невихованість. Він смикає бороду, витріщаючись на килимок перед дверима, а потім підводить бурштиновий погляд.

— Дороті сказала, що ти шукаєш роботу,— починає він.

— Так. Мабуть. Шукаю.

— У мене сьогодні одна справа, плачу п'ятдесят баксів.

Емі Елліот-Данн не вийшла б з кімнати за п'ятдесят баксів, але Лідія і/або Ненсі потребує роботи. Я маю погодитися.

— П'ятдесят доларів за кілька годин,— знизує плечима він.— Для мене це нічого не змінює, просто вирішив запропонувати.

— А яка робота?

— Риболовля.

Я була певна, що у Джефа буде пікап, але він веде до блискучого «форда» — суперової автівки, яка пасує випускнику коледжу з великими планами і скромним бюджетом, а не дорослому чоловікові. У мене під сарафаном купальник, як було наказано. («Одягай не бікіні, а нормальний купальник, у якому