Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук

— Сьогодні о шостій вечора.

— О, — ще більше радості в голосі. І ще — наче полегшення. — Тебе зустріти?

«Як ти мене зустрінеш, бовдуре? — ледь не спалахнула вона. — Сиди з дітьми».

— Візьму таксі. Дякую. Я хочу, щоб ти привів малих.

— О котрій?

«Ніби тверезий…»

— О восьмій вечора, — сказала Діана. Подумавши, виправилась: — Ні, чекай, краще о дев’ятій, — так вона принаймні прийме душ спокійно.

— Добре, — погодився Гена. — Пацани будуть раді… Ти з усім упоралась?

— До зустрічі, Гено, — сказала вона і натисла «Відбій».

44

17 лютого 2013, 19:48 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

Діана готувала себе до всякого, але вигляд, який відкрився перед нею, щойно вона відчинила двері квартири і зазирнула до коридору, перевершив найгірші сподівання. Побачене примусило її скривитись і, затуливши носа рукавом куртки (з житла немилосердно тхнуло), злякано відступити від порога.

— Фак!! — вона розривалась між бажанням розридатись і потребою, схопивши до рук швабру, знайти і віддубасити кота.

Посеред коридору за кілька кроків від дверей лежав, розколовшись навпіл, чимось скидаючись на відірвану, наполовину втоплену в бетон посадкової смуги турбіну «ААРОНа 44», вазон з її улюбленими кактусами, причому від кактусів залишилось тільки коріння; сіра, засохла земля долетіла аж до порога. За вазоном, ближче до правої стіни коридора валялась перевернута догори дном велика каструля з кухні, біля якої височіла акуратна купка котячого лайна. За каструлею Діана встигла побачити клавіатуру від комп’ютера (схоже, не вистачало кількох клавіш) і шматок жалюзі, які слугували для захисту від сонця вікна в кухні.

— Фак… — повторила вона, не наважуючись заходити.

Зрештою шум води, що долинав із ванної, примусив Діану подолати сум’яття й увійти до квартири.

«Вода… — переляк заворушився в грудях і звідти електричними сигналами поплив до мозку. — Звідки у ванній вода?!»

Кинувши сумку з ноутбуком і папками, коробки з подарунками для хлопців і великий пакет з їжею із продуктового магазину, що в сусідньому будинку, на підлогу, Діана метнулась до ванної кімнати.

Якимось немислимим чином Грубодупенко примудрився відкрутити кран з холодною водою. На щастя, його котячих мізків не вистачило на те, щоб заткнути отвір для зливу води пластиковим корком, інакше в результаті чотириденної поїздки до Франції Діані довелося б ремонтувати не тільки свою, але й квартиру поверхом нижче. Зиркнувши на цифри на лічильнику, вона подумала, що ремонтувати довелося б увесь стояк, до самого підвалу.

Діана закрила кран і, обережно переступаючи через розкидані по підлозі речі, пішла до великої кімнати.

Спарена з кухнею зала нагадувала приміщення, що постраждало від урагану V рівня. Шпалери обгризені, мікрохвильова пічка на підлозі, спинка дивана розшматована так, наче очманілий від ломки наркоман намагався знайти заховані в ній наркотики, повсюди котяче лайно. Пройшовши до кухні, Діана зрозуміла, звідки взявся сморід. Грубодупенко вивалив на підлогу вміст сміттєвого пакета, який вона забула викинути перед від’їздом.

«Начувайся, — дорікнула вона сама собі. — Тепер будеш знати, як залишати сміття».

Кухонну плиту й стіл устилали уламки посуду. Грубодупенко поставився до справи відповідально і розбив усе, що можна було розбити.

Діана повернула голову направо і зиркнула на холодильник. Нижню частину дверцят фантастично подряпано. «Він намагався його відчинити, — жінка блукала квартирою, наче в кошмарному сні, подумки відзначаючи і підраховуючи збитки. — Там були котлети… Блін, якби я залишила їх на столі, цього всього не сталося б».

Раптом холодок шугонув по спині, і Діана рвучко розвернулась. Де Грубодупенко? Де він зараз? Кота ніде не було.

— Котику, — покликала вона. — Рижику, ти де? — «Виходь, падло, я тебе вб’ю».

Щось хруснуло під ногами. Діана опустила погляд і побачила, що наступила на скло.

«Що за?..»

Піднявши голову, вона вперла здивований, уже майже наляканий погляд у стелю — пусто. НІЧОГО. Замість підвісної лампи стирчали уривки двох електричних дротів.

— Як? — уголос запитала вона, ошелешено водячи очима навкруги. — Як можна було відірвати люстру?!

Самої люстри також ніде не було.

Залишалася спальня, щоправда, Діана боялась — і їй не було через це соромно — туди заходити.

— Грубодупенку, агов!

У коридорі озвався мобільний телефон, і Діана з переляку ледь не йойкнула. Вона побігла до сумок, автоматично переконалась, що двері зачинено, витягла телефон, захопила із собою пакет з продуктами і повернулась до великої кімнати. Телефонував Анатолій Рева.

«Тільки його мені не вистачало», — подумала Діана, розуміючи, що не відповісти не може.

— Доброго вечора, Анатолію Захаровичу, — чемно привіталась вона. І в ту мить на порозі кімнати з’явився Грубодупенко. Широко розставивши передні лапи, роздратовано смикаючи хвостом, котяра впер важкий, мов гиря, погляд у хазяйку. Око люто виблискувало.

Діана відступила, несвідомо шукаючи щось для захисту. Помітивши пластикову трубу від пилососа, сховану за холодильником, вона нагнулась і взяла її у вільну руку. Так спокійніше. Грубодупенко із презирством спостерігав за хазяйкою.

— Як долетіла, Діано?

— Е-е, — Діана стрепенулась й зосередилась на телефоні. — Долетіла? — вона ледь не перепитала «Куди долетіла?», проте вчасно схаменулась. — Чудово, дякую.

Кіт вишкірився і несамовито, з якоюсь воістину сатанинською силою закричав:

— МЯ-А-А-А-А-А-А-У-У-У-У-У-У!!!

— Як хлоп’ята?

Грубодупенко повільно посунув на Діану. Жінка відступила на кухню, у витягнутій руці стискаючи блискучу трубу.

— Ще не бачила… — зривисто відповідала вона, — зараз чоловік… має… привести… Але дякую, що по… поцікавились.

— МЯ-МЯ-МЯ-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-У-У-УВ!!! — навіснів рудий котяра.

— Будеш завтра на роботі?

— МЯ-А-А-А-А-А-А…

— Так. А чому ви запитуєте?

Котяра спинився за кілька кроків від Діани, з ненавистю глипаючи на хазяйку. Тепер їх розділяв лише стіл.

— Ти могла взяти вихідний, — пояснив Рева, — бо на кілька днів раніше вийшла з декрету, крім того, працювала протягом суботи і неділі.

Грубодупенка аж трусило від люті. Діана ніколи раніше його таким не бачила. Вона вперлася сідницями в кухонну тумбочку. Простору для відступу більше не лишалося.

— Григорій Макарович попросив вийти завтра і підготувати звіт, — хрипко сказала вона телефону.

— Розумію, — дивним голосом відповів Рева.

Несподівано Грубодупенко вискочив на стіл.

— Бля! Пішов геть! — вирвалось у Діани. Вона махнула трубою в повітрі, але котяра легко ухилився, прослизнув уперед і застромив голову в пакет. Його цікавили продукти. Їжа.

— Діано? — долинуло з