Затемнення - Стефані Маєр

— Про що ти збираєшся побалакати з Джаспером? — прошепотіла я.

— Я збираюсь обговорити з ним… те, щоб побути вдома.

По обличчю було легко зрозуміти, як важко даються йому ці слова.

— Вибач мене…

Я справді почувалася винною. Я ненавиділа себе за те, що примушувала його робити це. Але не настільки, щоб фальшиво посміхнутися і дозволити, щоб він усе ж таки ішов без мене. Безумовно, не настільки.

— Не вибачайся, — промовив він, злегка посміхаючись. — Ніколи не бійся казати мені, що ти відчуваєш, Белло. Якщо це те, що тобі потрібно… — він багатозначно знизав плечима. — Ти для мене — найважливіша.

— Я цього не хотіла, я маю на увазі, що я не хотіла, аби ти вибирав між мною та своєю родиною.

— Я знаю. Крім того, ти ж не про це просила. Ти запропонувала мені альтернативу, яка тебе вдовольнить, і я зробив вибір, який задовольнить мене. Це і є компроміс.

Я тицьнулась чолом йому в груди і прошепотіла:

— Дякую.

— Немає за що. Звертайся, для тебе — все що заманеться, — відповів Едвард і поцілував моє волосся.

Ми сиділи так досить довго. Я заховала обличчя, притулившись до його сорочки. У мене всередині боролись два голоси. Один намагався бути хорошим та хоробрим, а другий радив хорошому та хороброму стулити пельку.

— А хто така третя дружина? — раптово запитав мене Едвард.

— А? — перепитала я здивовано. Щось я не пригадувала такого сну.

— Вночі ти щось бубоніла про «третю дружину». Решта твоїх бурмотінь мала хоч якийсь сенс, а цим ти мене заплутала.

— О! Ну так. Це просто одна з легенд, які я чула біля вогнища тієї ночі, — знизала плечима я. — Гадаю, вона просто закарбувалась мені в пам’яті.

Едвард відсторонився і схилив голову набік, імовірно, здивований зніяковілим звучанням мого голосу.

Перш ніж він устиг поставити якесь запитання, в дверях кухні виникла Аліса з кислим виразом на обличчі.

— Ви проґавите всі веселощі, — пробуркотіла вона.

— Привіт, Алісо, — привітався Едвард. Він поклав палець під моє підборіддя і трохи підняв моє обличчя для прощального поцілунку.

— Я повернусь трохи згодом, увечері, — пообіцяв він. — Я обговорю все з родиною, треба буде трішки все перепланувати.

— Гаразд.

— Не треба нічого переплановувати, — промовила Аліса. — Я їм уже все розповіла. Еммет задоволений.

Едвард зітхнув.

— Ну звісно ж, він задоволений.

Він вийшов у двері, залишивши мене наодинці з Алісою.

Вона незадоволено дивилась на мене.

— Вибач, — знов перепросила я. — Ти гадаєш, це рішення може зробити битву ризикованішою для вас?

Вона пирхнула.

— Белло, ти забагато нервуєш. Ти так можеш і передчасно посивіти.

— Тоді чому ти засмучена?

— Едвард такий буркотун, коли щось виходить не так, як він хоче! Я просто передчуваю, як ми житимемо наступні кілька місяців, — вона зробила гримасу. — Якщо від цього справді залежить твоя душевна рівновага, тоді сподіваюся, що це варте того. Але мені б хотілося, щоб ти навчилася контролювати свій песимізм, Белло. Так перейматися — це зайве.

— А ти б дозволила Джасперові піти без тебе?

Аліса скривилась.

— Це зовсім інше.

— Це те саме.

— Іди і вмийся, — наказала вона мені. — Чарлі повернеться додому за п’ятнадцять хвилин. І якщо він побачить тебе таку нечесану, то більше ніколи в житті не відпустить знов на вечірку.

Боже мій, я справді змарнувала весь день. Така даремна розтрата часу! І я зраділа, що не завжди буду змушена гаяти час на спання.

Коли Чарлі повернувся додому, я мала цілком презентабельний вигляд: зняла піжаму, охайно розчесалась і вже накривала вечерю на стіл. Аліса сіла на місце, де зазвичай сидів Едвард, — сьогодні Чарлі неодмінно буде задоволений.

— Привіт, Алісо! Як ти, дорогенька?

— Все гаразд, Чарлі, дякую.

— Я бачу, ти нарешті вилізла з ліжка, сонько, — промовив він до мене, коли я сіла поряд. А потім знов звернувся до Аліси:

— Всі базікають про вечірку, що вчора влаштували твої батьки. Закладаюся, що прибиранням ти займатимешся ще не один день.

Аліса знизала плечима. Знаючи її, я була впевнена, що все вже просто сяяло.

— Це було того варте, — промовила вона. — Вечірка була просто чудова.

— А де Едвард? — спитав Чарлі з увічливості. — Допомагає прибирати?

Аліса зітхнула, і її обличчя стало трагічним. Імовірно, це була лише гра, але занадто добра, щоб я могла сказати напевне.

— Ні. Він складає план на вихідні разом з Емметом та Карлайлом.

— Знов похід?

Аліса кивнула, її обличчя зробилося нещасним.

— Так. Ідуть усі, всі, окрім мене. Ми завжди ходимо у туристичний похід в кінці навчального року, це щось на кшталт святкування. Але цього року я вирішила за краще піти в похід по крамницях, аніж у похід по полях, і ніхто не захотів лишитися зі мною. Мене всі покинули.

Її обличчя було насуплене, а його вираз був таким спустошеним, що Чарлі автоматично нахилися до Аліси і простягнув руку, шукаючи способу її втішити. Я підозріло дивилась на неї. Що це вона таке затіває?

— Алісо, люба, чому б тобі не побути ці кілька днів у нас, — запропонував Чарлі. — Не можу уявити, як це ти будеш сама в тому величезному будинку.

Вона зітхнула. Щось надавило мені на ногу під столом.

— Ай! — скрикнула я.

Чарлі обернувся до мене.

— Що таке?

Аліса глянула на мене багатозначним поглядом. Закладаюсь, вона подумала, що я сьогодні трохи гальмую.

— Ногою вдарилась, — пробурмотіла я.

— А-а-а… — сказав він і знов обернувся до Аліси. — То як щодо пропозицій?

Вона знов наступила мені на ногу, цього разу не так сильно.

— Слухай, тату, ти ж розумієш, у нас тут не найкращі умови. Не думаю, що Алісі сподобається спати на підлозі в моїй кімнаті…

Чарлі піджав губи. Аліса знов скривила обличчя, повне розпачу.

— То, може, тоді Белла поживе з тобою у вас? — запропонував він. — Доки твої родичі не повернуться.

— О! Белло, ти згодна? — Аліса сяйливо посміхнулась. — Ти ж не проти трохи пройтись по крамницях, правда?

— Чому б ні, — погодилась я. — Крамниці. Чудово.

— Коли всі їдуть? — поцікавився Чарлі.

Аліса знов змінилась в обличчі.

— Завтра.

— Коли ти хочеш, щоб я приїхала? — запитала я.

— Гадаю, що по обіді, — відповіла вона і задумливо поклала палець на підборіддя. — Правда ж, у тебе немає справ на суботу? Я б хотіла вибратися в місто по покупки, це буде забіг на цілий день.

— Тільки не в Сієтл, — насуплюючись, вставив зауваження Чарлі.

— Певно ж, ні, — одразу погодилась Аліса, хоч ми обидві знали, що в Сієтлі цієї суботи