Моя в борг - Джулія Ромуш

З кімнати я виходжу так, ніби щось вкрала. Озираюся на всі боки постійно і боюся побачити того чоловіка. Господи, варто хоч трохи згадати, що я йому дозволила витворяти, як щоки моментально червоніють і мені хочеться стерти пам'ять.

Стиснувши пальці в кулаки, я все-таки виходжу в коридор і прямую вперед. Мені потрібно вийти до спільної зали. Знайти Нолана і піти звідси якнайшвидше. Ось тільки коли думаю про нареченого, всередині все стискається. Як поводитися з ним? Як пережити все, що сталося? А найголовніше - як забути про те, що я з іншим чоловіком отримала оргазм? Він зробив те, що не вдавалося Нолану...

Коли я чую тиху музику і бачу відблиски світла, видихаю. Я таки змогла знайти вихід до основної зали. Ось лише відчуття, що за мною спостерігають... посилюється. Я вже раз десятий обертаюсь назад і дивлюся в порожній коридор. За мною ніхто не йде. Тоді чому є чітке відчуття того, що на мене дивляться?

Проковтнувши, я змушую себе йти вперед. Якщо Нолана зараз не буде біля барної стійки, то я піду звідси сама. До бісової матері!

Шоу вже закінчилося і посеред зали з'явилися люди, які танцюють. Танці надто відверті. Просто перед моїм носом з'являється парочка, чоловік облизує жінці шию, а потім переводить погляд на мене і посміхається. Різко зриваюся і мчу вперед далі. Боже, та що це за клуб такий?! Як я взагалі сюди могла піти?

Коли я бачу біля барної стійки Нолана, то на мить завмираю. Ноги начебто вростають у підлогу. Я гублюсь, впадаю у повну паніку. Зовсім не знаю, що робити. Внутрішній голос говорить про те, що я не винна. Це все коктейль. Затуманений розум. Ось тільки... Я помічала відмінності. І не надавала їм значення. Чи це правда було через коктейль? Або просто... Тряхнувши головою, змушую себе викинути всі ці думки. Забути. Не думати. Моя мета – вибратися з цього жахливого місця.

- Дитинко, - Нолан відразу підходить впритул, як тільки мене бачить. Я всіляко намагаюся заглушити почуття провини та внутрішній голос, - ти де була? Я вже весь клуб обшукав, тебе ніде не було.

- Я загубилася, - голос хрипить, все ще не відновився після...

- З тобою точно все гаразд? - Наречений примружується і вдивляється в моє обличчя, а я відчуваю, як спалахують мої щоки. Здається, що він будь-якої секунди про все здогадається.

- Так, я втомилася і хочу додому, - пальці рук тремтять, тому я стискаю їх у кулаки. Я хочу якнайшвидше опинитися одна у своїй кімнаті. Хочу в душ. Хочу змити з себе запах та сліди чужого чоловіка.

- Слухай, ти надто напружена, може я візьму тобі коктейль. - Нолан торкається мене, обіймає за талію, я відчуваю внутрішній протест. І відразу роблю крок назад. При слові "коктейль" мене моментально пересмикує.

- Ні, - відповідаю настільки голосно, що здається на нас починають дивитися люди. Горло починає різати від того, як голосно це я прокричала. Відразу обіймаю себе руками за плечі.

- Дитинко... - Нолан знову до мене підходить, здається, хоче заспокоїти, але мене це лише дужче дратує.

- Ми або йдемо разом, або я одна! - Підіймаю очі й впиваюся ними в обличчя нареченого.

- Добре, добре, - Нолан підіймає руки вгору, ніби я зловила його на місці злочину.

Я розвертаюся і мчу у бік виходу, обіймаючи себе руками за плечі. І тут відбувається те, до чого я була не готова. Шкіру начебто обпалює вогнем. Вона горить так, що неможливо терпіти. Я не розумію, що тому є причиною. Але підіймаю погляд і дивлюся вгору, на другий поверх. Все тіло кидає в дикий жар і мої коліна починають тремтіти. Нагорі стоїть чоловік. Він без жодної сором'язливості дивиться на мене. Впивається своїм поглядом так, що мені здається саму душу бере за шкірки. У мене не виходить зрушити з місця. Я начебто підкоряюся його мовчазному наказу. Я не маю жодних сумнівів - це він. Той чоловік, який був зі мною в кімнаті. Мені стає страшно. Від реакції мого тіла на цього чоловіка. Від того, що він дивиться на мене так... наче я його власність. Належу лише йому. Він трохи посміхається, а потім щось вимовляє. Я бачу лише ворушіння його губ. Але мені здається, що він каже: "До швидкої зустрічі".

Я відчуваю, як увесь світ валиться навколо мене. Я не знаю, як реагувати й що робити. Розумію, що потрібно бігти стрімголов. Зірватися з місця та бігти куди очі дивляться. Але я не можу зрушити з місця. Тіло відмовляється підкорятися. І я продовжую на нього дивитись. У ці диявольські очі, які змушують затремтіти від холоду та страху. Він має наді мною якусь владу. Незрозумілу мені. Нез'ясовну. Я відчуваю, як палає шкіра. Кожна ділянка, якої торкалися його пальці. Він ніби змушує мене знову все згадати. Чому він дивиться? Навіщо? Яка його мета? Адже він бачить, що я не одна. Мої думки у повному безладді, і зібрати їх разом просто неможливо.

Я відчуваю, що Нолан підходить до мене впритул. Його пальці стискають мій лікоть. Я так бігла до виходу, а зараз завмерла на місці й не зрушую з місця. Він точно вирішить, що я збожеволіла. 

Нолан притягує мене до себе, але моя увага повністю зайнята чоловіком на другому поверсі. Я дивлюся на нього, не зводячи очей. Він все ще посміхається, і я відчуваю, як моє серце починає битися швидше. Це якась гра? Він хоче звести мене з розуму?! Це його ціль?!

- Таша, що відбувається? - Запитує Нолан, але я не можу відповісти. Мої губи відмовляються слухати мене.

Чоловік на другому поверсі повільно повертається та зникає з поля мого зору. І я нарешті отримую можливість рухатися. Цей чортів гіпноз наче втратив свою силу. Кліпаю, опускаю погляд вниз. Серце в грудях барабанить як божевільне. Нарешті дивлюся на нареченого.

- Я йду, - говорю тихо, майже пошепки. - Мені потрібно піти.

По погляду Нолана я розумію, що в нього багато питань. Але я не готова відповідати на них. Я не те, що йому відповідати не готова, я не знаю, як відповідати собі. Не знаю, як пояснити все, що відбувалося цієї ночі. Все змінилося і я не знаю, як повернути все на свої місця.