Моя в борг - Джулія Ромуш

Приглушене світло створює загадкову ауру. Музика грає не голосно, зовсім не дратує. Я не можу нічого з собою зробити й верчу головою на всі боки. Мені дуже цікаво. Про це місце ходить стільки чуток, що я в одну мить хочу їх спростувати, але в наступну секунду... Мені хочеться випробувати тут абсолютно нові емоції. Ті, яких я ніколи не відчувала. Невже це місце так впливає на мене? Дурні думки лізуть в голову одна за одною. Махнувши головою, я намагаюся їх позбутися.

- Чому маску дали тільки тобі? - Дивлюся на Нолана, і бачу, як його губи кривляться в усмішці.

- Тому що сьогодні чоловічий день, - наречений обіймає мене за талію і притягує до себе, - у всіх чоловіків однаковий дрес-код. Як гадаєш, ти зможеш мене розпізнати серед багатьох інших чоловіків?

У цю саму секунду ми заходимо до головної зали клубу і в мене розплющуються очі від побаченого. Всі чоловіки й справді одягнені однаково. У всіх той самий смокінг. Однакові маски. Щоправда, є кілька екземплярів, яких неможливо буде сплутати з нареченим. Вони втричі нього більше.

- Звичайно зможу, - пирхаю від сміху і тут же трохи червонію, тому що рука Нолана повзе нижче моєї талії й злегка стискає сідницю. Не те щоб він так ніколи не робив. Але ж ми на людях. На людях він собі такого не дозволяє.

- Ось і перевіримо, дитинко, - нахилившись до моєї скроні, він шепоче мені це на вухо.

- Маєш сумніви? - Я хотіла вимовити це жартівливо, а вийшло якось хрипко і скуто. Нолан поводиться не як завжди. І це мене починає трохи лякати.

Наречений притягує мене до себе, веде носом по моїй щоці, вдихає мій запах. Його пальці сильніше стискають мою сідницю, а я бічним зором зауважую, що за нами спостерігають. Люди починають звертати на нас увагу. Особливо чоловіки й це мене дуже бентежить.

- Нолан, - я впираюся рукою в його грудну клітку, - годі, на нас дивляться.

- І що? Нехай заздрять, - хлопець усміхається, втискає мене в себе.

- Мені ніяково, - упираюся в його груди вже двома долонями, і він нарешті мене відпускає. Серце шалено колотиться, я тут же поправляю сукню, під яку він встиг прослизнути долонею і задерти її до неприпустимої довжини.

- Ти сьогодні занадто сексуальна, - хрипить мені у відповідь і поправляє свого метелика.

Це його виправдання такій поведінці?

- Мені жарко, я хочу щось випити, - намагаюся перевести тему, не хочу зараз сваритися. Але це мені не сподобалося. Він ніби на публіку грав, показував усім чия власність.

– Мені потрібно піднятися на другий поверх, переговорити з власником, – Нолан стискає мою руку і знову притягує до себе. - Зможеш побути трохи одна?

Усередині відразу спалахує протест. Навіщо тоді тягти мене сюди, щоб я побула тут одна?!

- Дитинко, - він бачить, що я стискаю невдоволено губи й відразу заглядає в очі, - коли я повернуся, у нас почнеться своя вечірка. - Він підіймає руку вгору, і я бачу невелику чорну картку, затиснуту між його пальцями.

- Ти про що? - Від хвилювання мій голос знову хрипить.

– Тут є окремі ВІП кімнати для відпочинку, у нас з тобою буде своя. - Усміхнувшись, Нолан підштовхує мене до бару, а сам, вирішивши, що мене влаштувало його пояснення, зі спокійною совістю йде до сходів.

Моє серце починає битися в грудях частіше. Кімнати для відпочинку. Цей чортовий клуб. Він що ж, щойно дав зрозуміти, що хоче сьогодні перейти на інший рівень? Хоче, щоб я повністю стала його?

На барній стійці я замовляю алкогольний коктейль, хоч п'ю рідко. Це все нерви та Нолан. Я ніяк не можу заспокоїтись і продовжую думати про його слова. Не те щоб між нами зовсім нічого не було. Між нами не було сексу. Але ми бачили одне одного оголеними. Він до мене торкався. І, здається... навіть одного разу довів мене до оргазму. Пальцями. Я точно не впевнена, тому що дівчата розповідали про оргазм з таким захопленням. За їхніми розповідями, мене мало не до стелі мало підкинути від потужного вибуху. А в мене все було не так. Нічого всередині не вибухнуло.

Обхопивши трубочку губами, я роблю великий ковток коктейлю й одразу мало не кашляю, бо не очікувала, що він буде настільки міцним.

У приміщенні раптом гасне світло. Я не розумію, що відбувається, починаю озиратися на всі боки, але щось побачити немає жодної можливості. І буквально за секунду... у центрі приміщення спалахують кілька прожекторів. Вони світять прямо на дівчат у спідній білизні та прозорих сукнях. Починає грати музика та дівчата у ритм починають рухатися. Позаду них спалахують великі екрани, на яких з'являється відео дощу. І тут раптом на дівчат зверху починає литися вода. Музика стає голосніше, дівчата рухаються ритмічніше. Їхня спідня білизна намокає і їхній образ стає ще більш провокаційним. Не знаю чому, але я не можу відвезти погляд від цього шоу. Спостерігаю з відкритим ротом. Навіть білизна на дівчатах мені здається дуже красивою і хочеться купити собі таку ж.

І тут мою увагу привертає чоловік навпроти мене. Він дивиться без жодного сорому. Розглядає мене так, ніби нікого немає довкола. Серце починає битися частіше. Примружуюся, намагаюся придивитися краще. Це Нолан? Ніяк не можу зрозуміти. Пасмо волосся падає мені на обличчя і я заправляю його пальцями за вухо. У цей момент цей загадковий чоловік зривається з місця і прямує в мій бік.

Серце починає битися частіше, мені чомусь стає нестерпно жарко. Невже коктейль, який я випила практично одним духом, так дивно на мене діє? Можливо бармен не просто так перепитав двічі, чи точно цей коктейль я хочу?

Я настільки рознервувалась, що втратила Нолана з поля зору. Так, я точно вирішила, що навпроти мене стояв саме Нолан. Маска на обличчі чоловіка сиділа так само як і на моєму нареченому. Він дивився і зжирав мене поглядом як це робив Нолан, тому я вирішила, що... Закінчити свою думку я не встигаю, бо відчуваю на шкірі гаряче дихання. Здригаюсь, коли величезна і тепла долоня торкається мого живота.

- Тихіше, - хрипкий шепіт лунає над вухом, коли я сіпаюся і хочу обернутися, - дивись виставу.