Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

Не шукайте в житті схвалення своїх дій від інших

Чи отримували ви коли-небудь ляпас (у переносному значенні) від людини, про яку ви піклувались і дбали? Більшість із вас побувала в такій ситуації. Зрозуміло, що після такого можна пошкодувати про зроблене добро. Колись я жив по сусідству з двома жінками похилого віку (на жаль, вони давно померли). Вони були близькими подругами, і ось одного дня Елсі запросила Філліс на ланч. За півгодини до призначеної зустрічі Філліс подзвонила та сказала: «Я не прийду. Не намагайся більше запрошувати мене в гості». І поклала слухавку. Це сталося за 15 років до того, як ми там оселилися, та, коли я познайомився з Елсі, вона так і не знала, чим завинила, незважаючи на те, що минуло багато часу. Філліс із нею відтоді не розмовляла.

Бідолашна Елсі почувалася жахливо, тому було б не дивно, якщо б вона надалі дуже обережно ставилася до приятельських стосунків. Але за вдачею вона була дуже щедрою людиною та не дозволила лихому досвіду себе змінити. Вона залишилася такою ж доброзичливою і щирою стосовно до людей, які її оточували. Ми були щасливі мати її за сусідку. Елсі любили, а в її будинку завжди було людно. З віком, стаючи дедалі хворобливішою, вона ніколи не відчувала нестачі в друзях, готових підтримати її.

Ця історія схожа на народну казку, хіба що відбувалася в реальному житті. Її сюжет доволі передбачуваний: Філліс насправді була досить неприємною особою з важким характером і з роками відштовхнула від себе майже всіх сусідів, і друзів у неї залишилося мало. Вона – єдина в моєму житті сусідка, з якою я припинив спілкуватися, хоча й не зовсім розумію, чим викликав її невдоволення.

І ви, і я багато разів чули про подібні ситуації, вони справді трапляються в житті. Повторюються знову й знову. Якщо ви насправді добра, послужлива та чуйна людина, то матимете багато друзів і надійну підтримку, якщо знадобиться. Як у ситуації з Елсі, не завжди ті, кому ми робимо добро, відплачують нам тим самим, але добро все одно повертається до нас, хай навіть від інших.

Сприймайте це як карму. Мій син має товариша. Раз на тиждень батько дуже рано підвозить обох хлопців до школи. У нас, на жаль, такої можливості немає. Я інколи почуваюся незручно, тому що не можу зробити їм таку ж послугу, хоча той татко й не чекає від мене цього – він щирий чоловік і з радістю допомагає нам. Однак я виручаю іншого свого приятеля, час від часу дозволяючи його дитині ночувати в нас після шкільних вечірок, і мені не треба від нього нічого на знак подяки. Мені здається, ми стали ланками в спільному ланцюжку допомоги. Оскільки ми всі з радістю комусь допомагаємо – не обов’язково тому, хто допомагає нам, – ми всі формуємо позитивну карму, і ця система спрацьовує.

Звідки вам знати, чия допомога чи підтримка знадобиться вам у майбутньому? Тож не припиняйте накопичувати відповідну карму і матимете віддяку, коли потребуватимете її найбільше.

Як ви до людей, так і вони до вас

Коли мені було трохи більше за двадцять, я працював деякий час у сфері, де зібралися абсолютно різні люди. Сімдесятирічні мешканці неспокійних передмість працювали пліч-о-пліч із двадцятирічними франтами з верхівки суспільства. Тридцятирічні нерідко відповідали за п’ятдесятирічних. Працівники, що мали наукові ступені, спілкувались із тими, хто полишив школу в шістнадцять років, не отримавши пристойних балів хоча б із кількох предметів на всіх.

Усім було дуже комфортно, можна було багато чому навчитися та неабияк розважитися. Легко проводити більшу частину життя з однолітками, які разом із вами працюють і мають спільні захоплення поза роботою. І хоча приятельські стосунки з такими людьми зазвичай прості та невимушені, з іншого боку, вони самі теж… прості. Набагато цікавіше проводити час із людьми, які значно відрізняються від вас.

Я не пропоную вам позбутись усіх давніх шкільних друзів. Зовсім ні. Деякі з них чудові, стосунки з ними треба всіляко підтримувати. Та намагайтеся скористатися з будь-якої нагоди, аби знайти нових, незвичних для вас приятелів. Я кажу не про надто дивакуватих (проте можуть бути й такі), а про людей іншого походження – у сенсі покоління, освіти, соціального статусу тощо, тобто таких, які матимуть погляди та цінності, відмінні від ваших. Це добре, тому що змушує вас міркувати.

Ми всі певною мірою зашорені. Цього неможливо уникнути. Ніхто не може знати всього про світ, у якому ми живемо. Мати Тереза, напевне, мала примарне уявлення про життя на ранчо в малонаселених районах Австралії. Та що частіше ви занурюєтеся в умови життя, не схожі на ваші, то краще розумієте інших людей, а отже, зрозумілішим стає для вас і власне життя. Не кажучи вже про усвідомлення того, що люди за своєю суттю однакові всюди – справжніх друзів можна знайти в доволі неочікуваних місцях, якщо шукати.

Трапляються такі, з якими важче приятелювати, ніж з іншими, а з деякими взагалі не варто підтримувати дружні стосунки. Проте важливо не відмовлятися від тих, хто не такий, як ви, бо так ви можете прогледіти найкращих друзів. Може, вони походять зі світу, що докорінно відрізняється від вашого, а можливо, вони мають інший світогляд або інші захоплення. Якщо вам справді немає чим поділитись одне з одним, ви можете лише обмінюватися вітаннями й усмішками. Та наперед переконайтеся, чи немає між вами більше спільного, ніж здається на перший погляд. Часто нашими найкращими друзями виявляються геть не схожі на нас люди.

Ваші друзі не обов’язково мають бути схожими на вас

Гаразд, не буду сперечатися: дещо добре в житті дається вам безкоштовно. Та від вас не залежить, що саме це буде та коли ви його отримаєте. Інколи ви навіть не відчуваєте, коли це стається. Та речі, які справді цінні, потребують зусиль.

Найбільші цінності – це друзі та родина. Вам не отримати людей задарма. Наважуся сказати слова, які можуть здатися водночас нудотними та гнітючими[8]: любові без болю не буває. У цьому й суть. Саме біль і робить любов такою приємною, коли все складається добре. Легких стосунків немає. Кажуть, над стосунками треба працювати, та це здається пустими словами, доки не переконаєшся на власному досвіді. Проте люди мають рацію: ви мусите йти на компроміси та жертви, щоб зберегти свої взаємини міцними. Якщо стосунки справжні, ваш партнер робитиме точнісінько так само. А щодо жертв, то вони взагалі супроводжуються болем – інакше вони не були б жертвами (невже? Оце так новина!). Та вони варті того болю, а коли ні – чи ви б турбувалися?

Так само і з дітьми (якщо ви не маєте дітей і навіть не плануєте їх мати, подивіться на це з погляду своїх батьків – серйозно, прочитайте це в будь-якому разі). Щоразу, як із ними щось трапляється, це розбиває вам серце. Щоразу, коли ви замислюєтеся над вразливістю їхнього життя, вам хочеться вхопитися за них і ніколи не відпускати від себе. Та ви маєте їх відпустити, дозволити їм припускатися власних помилок, ризикувати. Усе, що ви в змозі зробити, – стати осторонь і спостерігати, затамувавши подих. Звісно, болить. Щодня. Бо ви їх так сильно любите – саме це й надає сенсу всім