Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

такого диплома, коли робиш кар’єру у видавничій справі? Переконаний, що з неї вийшло сім потів, перш ніж у 18 років вона обрала майбутню спеціалізацію. Я знаю комедіографа, який вивчав давньогрецьку мову. Мій свояк довго мучився, вибираючи між філософією та інформатикою, – він тоді ще не підозрював, що працюватиме в природоохоронній сфері, для якої йому потрібен був би диплом з екології. Тож п’ять років по тому він повернувся до університету, щоб здобути необхідну освіту.

Зрозуміли? Просто всі навколо бажають вам найліпшого, що видається їм необхідним; їм спокійніше, коли ви маєте високі оцінки. Проте річ у тому, що оцінки вам можуть зовсім не знадобитись; а коли вам знадобиться те, чого ви не маєте, ви можете здобути це пізніше. Те, що зараз вам здається критично важливим, за декілька років може виявитися зайвою метушнею.

Правило 3

Iспити – не найважливіше в житті

«Ваші батьки завжди мають рацію»

Те, про що тут ітиметься, слід адресувати молоді, проте в мене підступне відчуття, що це не завадить багатьом із нас тривалий час по тому, як ми полишимо батьківську домівку.

У дитинстві ми вважаємо (хіба що існують вагомі причини дотримуватися протилежного погляду), що наші батьки досконалі. Нам можуть не подобатися правила чи обмеження, які вони встановлюють, та ми гадаємо, що вони, напевне, мають рацію. Наближаючись до підліткового віку, ми починаємо помічати, що батьки декого з друзів суттєво відрізняються від наших власних. Та все ж таки переважає впевненість, що правильно вчиняють саме наші.

Поміркуйте. Ваші батьки набувають батьківських навичок із тієї пори, як ви себе пам’ятаєте. Вони мають у своєму розпорядженні ціле життя (ваше), щоб спланувати, удосконалити та скорегувати результати своєї роботи. Тож, мабуть, на цю мить вони майже досягли ідеалу. А чому ні?

Повірте мені, таткові шістьох дітей, – досконалих батьків не існує. Окрім батьківства, яке саме по собі є надважкою роботою, на нас лежить іще чималий тягар – від методів виховання, що застосовували до нас наші власні мама і тато, до наших цінностей, сподівань, переживань, страхів… усе, що ми колись робили або чого боялися, про що думали, впливає на наше ставлення до своїх дітей.

До того ж кожна дитина унікальна. Навіть якщо ваші тато й мама почувалися впевнено, виховуючи вашого брата чи сестру, це не означає, що вони знають, як упоратися з вами. Одні діти не визнають ніяких заборон, інші постійно змушують батьків хвилюватися; дехто надто сумлінно працює, а комусь насамперед потрібне широке коло друзів; є діти, які готові ризикувати не вагаючись, а є й такі, які швидко поступаються перед труднощами. Хтось схожий на вас, а хтось відрізняється настільки, що ви ніяк не можете збагнути мотивів його поведінки. Пам’ятаю, коли моя найстарша дитина вимагала від мене вирішення певної проблеми, аргументуючи свої очікування тим, що я вже 14 років (на той час) як батько, а отже, повинен знати, як учинити правильно. Я тоді зауважив, що вперше є батьком 14-річного підлітка, тому не маю достатнього досвіду, з якого можна було б скористатися.

Розумієте, до чого я? Суть у тому, що батьки доходять до всього самостійно в процесі свого батьківства. Правда, декому вдається швидко орієнтуватися, та все одно їм доводиться рухатися ледь не напомацки. Я знаю – сам так робив багато років[3].

Усе це означає, що слід прислуховуватися до батьків, однак не варто боятися ухвалювати власні рішення, щойно ви стаєте достатньо дорослими – чи то в 15, чи в 50 років, це вже вам вирішувати. Ваші батьки роблять усе від них залежне, та, переступивши поріг дорослого життя, ви більше не мусите дотримуватися їхніх порад. Чемно вислухайте, звісно, проте пам’ятайте, що ви самі тепер за все відповідаєте. Батьки часто матимуть рацію, та не завжди.

Правило 4

Не сподівайтеся, що ваші батьки досконалі

«Батьки відповідають за ваше майбутнє»

З’ясувавши, що ваші батьки не є досконалими – і досконалими бути не можуть, – можна зробити логічний висновок, що насправді ви не маєте права звинувачувати їх, раптом вони щось зроблять не так. Вони докладають усіх зусиль.

Припустімо, вам повідомили, що ви повинні, приміром, очолити національну залізницю[4]. Але ви не маєте відповідної освіти. Вас змусили лізти у воду, не розібравши броду. Ви вважаєте, що з першого дня вам усе вдасться? Звісно ні. То чому ж ви тоді розраховуєте, що ваші мама і тато все робитимуть правильно, коли так само, не підготувавшись, з головою поринуть у ваше виховання? На той час, коли вони зрозуміють, як поводитись із немовлям, ви вже вчитиметеся ходити. Щойно вони опанують премудрості нового етапу, ви підете до школи. Коли й там усе ніби налагодиться, ви перетворитеся на підлітка, і знову треба починати з початку.

Щобільше (хоча, поки ви дорослішаєте, ви, можливо, маєте про це дуже приблизне уявлення), їм іще доводиться працювати, виховувати ваших братів і сестер, приділяти увагу власним батькам, долати родинні кризи, розв’язувати фінансові проблеми й вирішувати всі інші справи. Узявши це до уваги, буде не дуже розсудливо покладати на них провину за кожну помилку, якої вони припустилися.

Батьки не мають випробувального терміну, аби з’ясувати, чи здатні вони обійняти свою посаду. Доглядати чужих дітей – зовсім інше. На той час, коли ви зрозумієте, наскільки добре вам удається виконувати свої обов’язки, ви вже не матимете змоги від них відмовитися. І хай виявиться, що вам це не до снаги, що, у біса, ви зробите? Безумовно, більшість батьків, попри все, досить гідно виконує свою роботу, та ніхто не може бути весь час бездоганним.

Важливо, щоб критерієм оцінювання дій батьків були їхні наміри. Якщо вони роблять усе можливе, щиро турбуються про ваші інтереси, люблять вас, ви не повинні вимагати від них більшого. Є люди, які отримують набагато менше. Як сказав один експерт із виховання дітей, «ваша робота як батьків – лише оберігати їхнє життя, доки вони не будуть здатні діставати допомогу». Врахувавши попереднє правило і подорослішавши, ви більше не мусите дотримуватися їхніх указівок.

Зауважу лише, що деколи ви можете звинуватити своїх батьків, якщо вам не пощастило та перепадає від них. Якщо ваші батьки застосували до вас протиправні дії – фізичне, словесне, сексуальне чи психологічне насилля, виявили злочинну недбалість, тоді ви маєте право звинувачувати їх. Але навіть у такому разі, якщо ви здатні таки пробачити їм, пробачте. Не тому, що вони на це заслуговують, а тому, що на це заслуговуєте ви.

Правило 5

Дайте батькам спокій

«Проти вас увесь світ»

Насправді, наше життя сповнене білими та чорними смугами. Буває, що люди ставляться до нас погано або, коли пощастить, приділяють нам увагу. Нам усім трапляються чудові вчителі та друзі-негідники, ненадійні мами й тати, проблемні брати та сестри чи дорослі, які підтримують нас у дитинстві… усе це різнобарвне оточення впливає на нас. Звісно, врешті-решт хтось виявляється щасливішим за іншого, та всім доводиться переживати важкі миті. Але й приємні також.

Однак, щойно ви почнете жити окремо від батьків, ваше життя залежатиме від вас – ким би ви не були. Ви не можете постійно звинувачувати людей у всьому, що у вашому житті складається