Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

належите до людей, які прагнуть у житті чогось іншого. Успіхом для вас може бути велика багатодітна родина чи робота, яка залишає достатньо часу для власних захоплень, тішить можливістю допомагати людям або ж повністю підкоряє і поглинає вас, навіть коли платять копійки та немає жодних перспектив зробити кар’єру.

Я знаю одного чоловіка, який із задоволенням відчув, що досяг бажаного, тільки тоді, коли один-однісінький, лише зі своєю собакою, оселився на незайманих валлійських пагорбах. А для однієї жінки справжнім досягненням стала можливість придбати квартиру в Лондоні та поринути в життя великого міста, дарма що працювала вона на рядовій посаді, а про підвищення годі було й мріяти. Інші мої знайомі вважають себе успішними, позаяк вони спромоглися виїхати з мегаполіса до тихої провінції, хоча там і робота не така престижна, і будинок менший. Є в мене також приятелі, ладні з радістю робити що завгодно, лише б працювати на свіжому повітрі. А мій син почувається щасливим, живучи на яхті, яку він реставрував багато років; йому байдуже, яким чином заробляти гроші на її утримання. Він урятував судно і перетворив його на власну домівку – у його розумінні саме це і є успіх.

Навіть люди, що прагнуть успіху в традиційному сенсі, уявляють його кожен по-своєму. Комусь потрібні гроші, аби хизуватися своїм багатством, комусь – для почуття безпеки. Хтось домагається високої посади заради статусу, а хтось сприймає її як виклик власним можливостям. Ми всі різні. Майже для кожного з нас досягнення успіху передбачає важку працю та цілеспрямованість, але ніхто не може визначати за вас, чого саме прагнути.

Тож не дозволяйте іншим указувати, що саме ви маєте робити на шляху до успіху, адже вони й гадки не мають, куди ви прямуєте. Ви ж зі свого боку повинні визначити для себе свою мету – інакше вам не вдасться її досягти.

Правило 1

Успіх – це лише те, чого ви самі прагнете

«Деякі люди народжуються щасливими»

Легко поступитися бажанню уявити себе на чужому місці та мати те, що має хтось інший, – зажадати таких самих здібностей, талантів, друзів, грошей, способу життя. Так відбувається, бо ви бачите лише речі, які на поверхні, – що люди дозволяють вам бачити. А можливо, ви помічаєте тільки те, що викликає у вас заздрість.

Коли я навчався в школі, у нашому класі був хлопець, який отримував відмінні оцінки з кожного предмета. Для цього йому не доводилося докладати майже ніяких зусиль – настільки він був розумним. Ви б знали, як мені хотілося бути на нього схожим! Минуло декілька років, перш ніж я зрозумів, що той успіх давався моєму однокласникові набагато важче, ніж я міг собі уявити. Він був тямовитим, але не генієм. А наполегливо працював він насамперед через батьків – вони були прихильниками суворої дисципліни та не дозволяли хлопцеві дивитися телевізор або йти гуляти, доки він не виконував усієї роботи, що від нього вимагали. Згодом, озираючись у минуле, я радів, що ніхто тоді не почув мене та не дарував мені його життя за помахом чарівної палички. Я б цього не витримав.

Узагалі-то, якщо поміркувати, розумієш, що тоді серед школярів були діти, яким доводилося багато чого переживати, а ми про те й гадки не мали. Алкоголізм у родині, втрата близьких, розлучення, насилля… Та й зараз, у дорослому віці, я, ймовірно, не знаю й половини того, що відбувається в житті людей, які мене оточують.

Отже, я більше не заздрю людям, позаяк абсолютно не впевнений, чи справді мені хочеться повторювати їхню долю. Власне життя мені принаймні знайоме. Я звик до нього та можу його певним чином контролювати, а це чималого вартує. І навіть якщо хтось здається вам неудавано щасливим і багатим зараз, де гарантія того, що так триватиме вічно? Усе може зруйнуватися за декілька років, і ви тоді зітхатимете з полегшенням, радіючи, що залишилися самі собою.

До того ж чи думали ви коли-небудь про людей, які заздрять вам? Б’юсь об заклад, такі є. Можливо, вони заздрять вам «узагалі» або чому-небудь конкретно – вашій упевненості, вашому вмінню грати у футбол, вашим друзям, тому, що вас запрошують на вечірки, вашому університетському диплому. Ми схильні досить легковажно сприймати все, що маємо, як належне та звертати увагу на те, чого нам бракує. Мабуть, нам було б корисно частіше дивитися на себе очима інших. У кожному з нас позитивне поєднується з негативним, і ваш особистий набір плюсів і мінусів нічим не кращий і не гірший за чийсь інший.

Хочу зауважити ще таке. Зосереджуючись на оточенні, ви так і не наближаєтеся до розв’язання проблем, що заважають вашому власному життю. Замість бажати того, що мають вони, чому б не виділити трохи часу та не поміркувати, як реалізувати власні прагнення? Трохи менше нарікань на власну долю й трохи більше завзятості – і вам не доведеться нікому заздрити.

Правило 2

Нікому не заздріть

«Вам необхідна якісна освіта»

Пітнієте над курсовою роботою? Докладаєте всіх зусиль, аби отримувати якнайкращі оцінки? Учителі, батьки, друзі невтомно повторюють, що від цього залежить ваше майбутнє? Дозвольте відкрити вам секрет – результати іспитів насправді не такі важливі, як усі вам говорять.

Це найкоротший шлях. І все. Висока екзаменаційна оцінка – найпростіший спосіб подання необхідної інформації під час вступу до університету чи на роботу. Проте велика кількість людей живе щасливим і успішним життям після того, як фактично провалила іспити. Усім відомо, що Ейнштейн не спромігся скласти вступний екзамен до університету, довівши таким чином, що результат іспиту – лише один із численних критеріїв оцінювання ваших можливостей.

Не зрозумійте мене неправильно – я не закликаю вас ігнорувати показники навчання. Для більшості людей життя складається набагато простіше, якщо вони мають якомога ліпші оцінки. У цьому є додатковий плюс – за такої умови, коли ви підліток, суттєво покращуються ваші стосунки з батьками. Та якщо ваша успішність не на високому рівні, не варто через це почуватися невдахою. Ви можете скласти іспит із другої спроби, повернутися до коледжу за п’ять чи двадцять п’ять років, почати свій шлях догори від найнижчих посад, обрати кар’єру, що не потребує вищої освіти… Отже, коли ви маєте покликання та не цураєтеся важкої праці, то можете досягти фактично будь-якої мети – з високими балами чи без них.

Скажу вам ось що: з того часу, як минуло два роки по закінченні школи, та до цих пір ніхто з роботодавців жодного разу не запитав мене про оцінки. Згоден, так буває не в кожній роботі, але залишається ще безліч професій, де досвід і природні здібності важать значно більше за іспити. Коли вам 18, роботодавцям тільки на них і доводиться покладатися. Коли вам виповнюється 28, їх передусім цікавлять ваші досягнення за останні десять років, а не ваші шкільні успіхи.

Зверну вашу увагу ще на одну річ. Пам’ятаю, як важко мені було вирішити, що вивчати – хімію чи фізику, яку іноземну мову обрати, чи мені справді потрібна історія. Та якщо ви не збираєтеся присвятити себе дуже специфічній галузі – на кшталт медицини, – кажу вам напевне: неважливо, яким предметам ви віддасте перевагу. Виберіть ті, які вам до душі.

Уявляєте, випусковий редактор цієї книги має науковий ступінь із фізики! Яка, у біса, користь від