Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

постійно билися в дитинстві – така вже хлопчача натура. Звісно, вони також гралися один із одним. Але, на жаль, так сталося, що хлопці продовжили свої сварки в дорослому житті, а ближче до тридцяти років майже взагалі припинили спілкуватися. Потім несподівано помер їхній батько. Коли родина зібралася разом, вони якось відчули найміцнішу підтримку саме один від одного. З того часу ці чоловіки – найліпші друзі. Вони зрозуміли, що саме в минулих стосунках стало причиною розбрату, відмовилися від того, що їх роз’єднувало, та відродили дружбу, яка була між ними в далекому дитинстві.

Ви маєте визначити, які дитячі моделі поведінки гальмують ваші взаємини, а потім працювати, аби змінити їх. Молодший брат однієї моєї приятельки попросив свою сестру – дуже люб’язно – не ставитися до нього як до дитини. Вона взяла це до відома. Коли наступного разу хлопець приїхав до неї в гості, їй не раз довелося прикусити язика. І ось що цікаво: коли вона припинила з кожного приводу повчати його, він став звертатися до неї то за однією, то за іншою порадою, причому щодо таких питань, у яких більшість людей дає собі раду самостійно. Тож тепер уже вона вирішила поговорити з ним і пояснила: якщо він не хоче чути повчань, йому доведеться змінити свою дитячу поведінку на дорослу. Він усе зрозумів. Зараз, за її словами, їхні стосунки стали набагато кращими та набули рівноправного характеру.

Тому, коли ваша сестра й досі намагається перехоплювати ваших друзів, а брат іще бачить у вас конкурента (навіть якщо тепер це стосується грошей і посад, а не спортивних успіхів і шкільних оцінок), ви маєте зламати цю схему. І не думайте, що ваші брат і сестра в усьому винні. Ні, тут винних немає. Так улаштовані всі родини. Проте, дорослішаючи, ми повинні працювати над собою та розвиватися. Бо наступного разу, коли нам справді знадобиться друг, який зрозуміє нас, раптом виявиться, що ми позбавили себе найнадійнішої у світі підтримки.

Правило 8

Ваші брати та сестри мають стати вашими найкращими друзями на все життя

«Учитель знає більше від вас»

Коли в 16 років я пішов зі школи, директор сказав мені, що я нічого не досягну. Так, я не врятував світ, не став прем’єр-міністром, але, на мій погляд, у мене все чудово.

Проблема більшості вчителів у тому, що вони не знають майже нічого, що не стосується їхнього предмета й методики викладання. Найчастіше їхні дружини (чоловіки) теж працюють у сфері освіти. Вони все життя перебувають у стінах навчальних закладів. Їхній світ обмежений.

Вони виконують неоціненну роботу, піклуються про вас. Справжні вчителі можуть позитивно впливати на сотні дітей і надихати їх на досягнення впродовж усього життя. Я нічого не маю проти них – як учителів. Але дуже мало відомих мені вчителів має бодай якесь уявлення про, скажімо, роботу пілота чи працівника міжнародного благодійного фонду розвитку чи про те, як започаткувати власний бізнес[6]. А навіщо? Справжні вчителі охоче визнають це.

Тож здебільшого вони стоять на твердому ґрунті, готуючи нас до екзаменів і сподіваючись вплинути на нас своєю захопленістю предметом. Та щодо іншого не сприймайте їхні слова близько до серця. Я знаю дітей, яких постійно сварили, приміром, через поганий почерк і жодного разу не підбадьорили їх, зауваживши, що в більшості професій уміння гарно писати взагалі не знадобиться. Вони однаково користуватимуться комп’ютером. Нам усім хотілося б мати чудовий почерк, та якщо ми пишемо погано, ця вада і близько не має такого значення, яке надають їй учителі.

Деякі педагоги невпинно твердять про необхідність дотримання чіткої дисципліни та порядку. Більшість із нас не має з цим жодних проблем. Та в когось вони є. Коли ви вчитель, то справді повинні підкорятися певним правилам, оскільки робота в установі на цьому переважно й ґрунтується. Та саме це і є причиною зашореності педагогів. Річ у тім, що коли ви прагнете стати вченим-дослідником, графічним дизайнером або позаштатним журналістом, то стикатиметесь із безліччю ситуацій, коли ваше несприйняття встановлених норм і рішуче відстоювання власних позицій уважатимуть бажаним і навіть необхідним.

Отже, пам’ятайте: вчителі не в усьому компетентні. Вони знають багато про свій предмет, методику його викладання, роботу в навчальній установі, про дітей. Але водночас у знаннях про світ вони мають великі прогалини. Тому, якщо в школі вам постійно говорили, що у вас нікчемні презентації чи неправильний хід думок, не впадайте у відчай. Оберіть професію, у якій на ці речі звертають меншу увагу, де більше цінують те, що ви добре вмієте робити. На кожного десь чекає така робота, який би набір талантів і поглядів він не мав. Довіртеся собі. Неважливо, що ви робите зараз – навчаєтеся чи вже працюєте, – скористайтеся своїми сильними сторонами.

А якщо ви читали це правило і вам увесь час здавалося, ніби воно написане саме для вас, бо ви і є той нонконформіст із поганим почерком, дослухайтеся моєї поради та відмовтеся від кар’єри вчителя.

Правило 9

Успіх у навчанні та в житті – різні речі

«Завжди знайте, що сказати»

Це те, про що мене часто запитують. Якщо ви вкрай сором’язливі та важко зближуєтеся з людьми, світські заходи можуть викликати у вас неабиякий страх. Неважливо, що це – звичайна розмова зі сторонніми людьми взагалі чи тільки представниками протилежної статі чи спілкування з топ-менеджерами на роботі, – вас ця перспектива може серйозно лякати. Що ви говоритимете? Раптом ви мовчатимете? А якщо пошиєтесь у дурні?

Мушу відразу визнати, що я такої проблеми не маю. Я розмовлятиму будь із ким. Дехто може навіть сказати, що я надто балакучий. Однак багато моїх приятелів стикаються з цією проблемою, іноді щодня, тому я чудово розумію, що для таких людей це може перетворитися на тортури.

Я часто помічав, скільки зусиль вони докладають, щоб підтримати ввічливу бесіду на вечірках і під час зустрічей. І можу сказати, що найуспішніші співрозмовники переважно слухають, а не говорять. Усе, що вам потрібно, – декілька запитань, які ви можете поставити людині, аби розпочати розмову, а потім хай говорить вона. Рано чи пізно, якщо ваш співрозмовник не безнадійний зануда, він розбурхає вашу уяву. Тоді ви зможете відійти від сценарію та ще чимось поцікавитися. Долучившись у такий спосіб до розмови, ви, ймовірно, помітите, що поступово стаєте її учасником. Згодом, навіть не усвідомлюючи цього, ви захопитеся бесідою і вам не доведеться докладати особливих зусиль. Та коли ви все-таки відчуватимете скутість, то можете й надалі перебувати в ролі слухача.

Люди обожнюють розповідати про себе, ділитися своїми думками, досвідом, ідеями. Ніхто не буде проти, якщо спонукати його говорити більше, а більшості це буде до вподоби, люди оцінять вашу зацікавленість.

Пам’ятаю давнього друга нашої родини. Здається, він мені в батьки годився. Необхідність спілкуватися з ним під час зустрічі наганяла на мене жах і була тягарем.

Його робота здавалася мені одноманітною, а життя – сірим. Потім, одного дня, він почав розповідати мені свою теорію щодо павуків. Він уважав, що причиною нашого страху перед ними є підсвідоме визнання павуків особливим видом прибульців. Вони потрапили до нас з іншої планети… Після цього він мене фактично причарував, це точно. Я не розумів, що мене більше захопило – його теорія