Відгуки
Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
---
Читаємо онлайн Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
реманент Кладіть у шафу До сторожа... Бо буде штрафу!» О філологіє безсмертна! ПЕРСОНІФІКАЦІЯ
Історію повідаю таку: Над річкою Стояло сонце в силі... Палило голови... І от на моріжку Два байкарі Зчепилися підпилі. — Баран! — Осел! Стилістику важку Полишили — І вдарилися в груди... Баран й Осел Паслись на моріжку, Шепнув вухань рогатому: — Ну й люди! ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ
На першу збірку Гусака Була рецензія така: «Хоч просівай, хоч провівай, Сама вода. Вода — і край!» Вже друга збірка в Гусака І знов рецензія гірка: «Пісок — не слово золоте, Лиш суховій в рядках мете». Та мало Гусаку біди, Гусак собі сміється, Сухим виходить із води І... знову видається! Затих Гусак оце тепер, Затих тому, що Крижень вмер На горе графоманській справі... Причім тут Крижень? Бо така Закономірність виника: Був Крижень тестем Гусака, А ще — служив у «Птахвидаві». ХІПІ МИМОВОЛІ
Якось в місто із села Бабця завітала І в патлатого «орла» Чемно запитала: — Синку! Вибач і прости, На Хрещатик як пройти? Тутки хідників ген-ген, Заблукать боюся...— Їй на те абориген Цідить межи вуса: — Не синок я, а чувак! Ви з пампасів, бабо, так? Як прокоцать на Брод-стріт, Білая вороно, Ви, пардон, візьміть одвіт У центуріона.— Бабця з почуттям вини Підійшла до старшини. — Слухай, синку... Ні — чувак! Попросю пардону! На Брод-стріт прокоцать як, Мій центуріоне? — Зсунув з дива набакир Страж закону шапку Й каже: — Гріх в твої роки Хіпувати, бабко! КОНІ НЕ ВИННІ
Аж стугонів від збіжжя Важкий старезний віз. А кінь кректав з напруги, Той віз нагору віз. Ще дядько гейкав-нукав, Воно йому не лінь. — А трясця вашій мамі! — По-людськи скрикнув кінь. А дядько з того дива Хреститися поліз: — Таке уперше чую! — Я теж! — промовив віз. Народну давню притчу Я вам переповів, Бо вистача й донині Аналогічних див. Бува, трудяга тягне, Як кінь, доручень віз, А тягне — ще вантажать, Мовляв, не візьме біс! А потім здивування, Як він підупада И в прощальному іржанні Копита відкида. БУКІНІСТИЧНЕ
Чимало викликає дум Книжковий бум, книжковий бум... І от за детективні лишки Мені віддав він Буало, А потім лицар ощадкнижки Показував своє кубло: — Все в стилі ретро, не халтурно, Все в килимах — персидський рай! Ото обставились культурно, Тепер культуру подавай! Щоб нас міщанство не приспало, Книжковий потрусив товчок, Дістав якогось Ювенала Та ще Марка, який Вовчок, І Занда взяв, которий Жора, Теж палітурки — красота! І про рейтузи Піфагора, І щось французьке про кота. Ти бач, як в кришталі відбились І Гоголь, і Арістофан? А щоб, бува, не запилились, Усіх заклеїв в целофан.— Стоїть він, імпортом цілований, На лобі — бездуму печать. А в саркофагах полірованих Безмовно класики кричать. НАТУРАЛІСТИ
Метр сотворив Автопортрет: Зір полум’яний, Рух вперед, І чуб, І горда голова, І пензель — Творча булава. Найоб’ективніші Знавці, Що з вулиці На виставці. Метр дочекався їх реприз: — Поглянь на очі! Мабуть, шиз! — А чуб, Неначе помело. Ще й карк Судомою звело. — А як за пензля Ухопивсь! — Триматись мусить, Бо напивсь. — Як на долоні Вся натура... — І справді — Зла карикатура! ДІАЛОГ ПРО РУКУ
— Не гріх, коли «рука», І владна, і легка, Підштовхує угору Свояка. Тут інше, мабуть, Варто осягти: Що та «рука», Як безголовий ти? — Ні! Саме дурень Добре розуміє, Що без «руки» Він місця не нагріє. І лиже руку (й інше) Без думок, Бо голова — бери Й теши кілок. А вилізе? Хіба Його рука Розумного потягне Свояка? На це не сподівайся І на мить — Хто схоче власну Дурість відтінить? Я кі жнива — Вирішує сівба: Протекції лише Папуг леліють. Тягло й причеп — Вони брудні оба, Як руки ті, Що одна одну миють. СПОРТИВНЕ
Всім програвав Хокейний клуб «Маяк». Отож на нього Вішали собак. Хотілось вигравати, Але як? Вирощувати власний Молодняк? Є вихід! дальні Лебідь, Щука й Рак В хокеї, кажуть, З’їли сто собак. Нехай відкриють Перемог парад! Зібрали поодинці Трійку дужу: Ширяє Лебідь, Рак повзе назад, А Щука зовсім Сіла у калюжу. Виймали шайби Зі своїх воріт, Сухі голи Варяги рахували... Фізкульт-привіт! Хоч баняком об лід — Ото вже дров І ключок наламали! Себе зганьбили Лебідь, Щука, Рак, Ті аси, що зреклись Своїх пенатів... А ще на кого Вішати собак, Коли у нас Немає меценатів? ОТО НАЖЕНИХАВСЯ
На прадідівській пічці Пригрілися старі... Надворі хуга свище, Гуде у димарі. І порожньо в світлиці, В дітей свої діла — Вивчають у столиці Міграцію з села. — А пам’ятаєш,— голос Старенька подала,— Як люта сніговиця Нам маєм розцвіла? Кахикав ти під тином, А я крізь гострий сніг Летіла до багаття Гарячих рук твоїх. — Було, було,старенька! — Заворушився дід. — А чом не повернутись В меди далеких літ? — У чоботи влізає, Прикрився кожухом... — Ти... теє... не барися, Як шкрябну під вікном.— У віхолу виходить, Що відьмою луна, Шкребе здубілим пальцем Жовтавий лик вікна. Вже насправжки кахика, Ногами дріботить... Не поспіша старенька Згадать солодку мить. Вже поперека ломить Підступний сніговій... — Ото наженихався! — Бурчить під ніс старий. Бурчить і повертає У теплий хатній рай, А на печі куняє Розчулена стара. — Чого ж ти не виходиш? — Дід мовив, сопучи. — А мати не пускають,— Почулося з печі. БАЙКА ПРО БАЙКУ
У пошуках життєвого сюжету Один Байкар заглибився в газету. Він повсякчас сповідував «живинку» І стиль гострив у гущі мас. На ринку. Хвала! Усіх, включаючи Езопа, Переспівав. Бо голова! Не знаю, Як з байкою упоралась Європа, А в нас дорога байці, як до раю. Ну, закидали, правда, щодо тем. — Всі теми вічні, тут нема проблем,— Відповідав Байкар.— Я дух часу Донести маю. Маю й донесу! Знайдіть в Гребінки слово «автокар», Чи візьмемо для сміху Лафонтена, У Лафонтена термін є «антена»? — Як не крути, кругом правий Байкар. Коротше, жанр від нього багатів, Байкар, само собою, й поготів. Тверділа в образах новітня мідь: Осел — заочник, футболіст — Ведмідь, Лев — бюрократ при чині, Вовк — «хіпак», Косий — трамвайний заєць і пияк. У Рака — рак, Кіт наплодив сиріт, Свиня — свиня, цабе вусате — Кит, Бо зобижать Планктон — то моветон, В Дельфінів міг розвинутись Планктон. Шпиг Алігатор... Гена-Крокодил його накрив і вибиває пил. Лисиця — вертихвістка не проста, Кріль — то студент без жодного «хвоста». Ну, Мавпа... Та співає про красу... Стоп! Наш Байкар намацав дух часу: «А Качечка випливає З Качуром за ними, Про Хімію розмовляє З Дітками своїми: — Ой, не пийте цюю воду Діти — наші квіти, Злив Шакал із хімзаводу Хлорвінілгідриди. За «художества» такі Вже догани мало! Діткам непереливки — Річечка пропала...— Нарконтроль гряде! Мораль: Нам губителів не жаль!» Мораль? Мені подібну байку жаль, Бо епігонство відкида мораль. МАНДРІВНІ СЮЖЕТИ
ПОСМІЯЛИСЯ
Історію повідаю таку: Над річкою Стояло сонце в силі... Палило голови... І от на моріжку Два байкарі Зчепилися підпилі. — Баран! — Осел! Стилістику важку Полишили — І вдарилися в груди... Баран й Осел Паслись на моріжку, Шепнув вухань рогатому: — Ну й люди! ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ
На першу збірку Гусака Була рецензія така: «Хоч просівай, хоч провівай, Сама вода. Вода — і край!» Вже друга збірка в Гусака І знов рецензія гірка: «Пісок — не слово золоте, Лиш суховій в рядках мете». Та мало Гусаку біди, Гусак собі сміється, Сухим виходить із води І... знову видається! Затих Гусак оце тепер, Затих тому, що Крижень вмер На горе графоманській справі... Причім тут Крижень? Бо така Закономірність виника: Був Крижень тестем Гусака, А ще — служив у «Птахвидаві». ХІПІ МИМОВОЛІ
Якось в місто із села Бабця завітала І в патлатого «орла» Чемно запитала: — Синку! Вибач і прости, На Хрещатик як пройти? Тутки хідників ген-ген, Заблукать боюся...— Їй на те абориген Цідить межи вуса: — Не синок я, а чувак! Ви з пампасів, бабо, так? Як прокоцать на Брод-стріт, Білая вороно, Ви, пардон, візьміть одвіт У центуріона.— Бабця з почуттям вини Підійшла до старшини. — Слухай, синку... Ні — чувак! Попросю пардону! На Брод-стріт прокоцать як, Мій центуріоне? — Зсунув з дива набакир Страж закону шапку Й каже: — Гріх в твої роки Хіпувати, бабко! КОНІ НЕ ВИННІ
Аж стугонів від збіжжя Важкий старезний віз. А кінь кректав з напруги, Той віз нагору віз. Ще дядько гейкав-нукав, Воно йому не лінь. — А трясця вашій мамі! — По-людськи скрикнув кінь. А дядько з того дива Хреститися поліз: — Таке уперше чую! — Я теж! — промовив віз. Народну давню притчу Я вам переповів, Бо вистача й донині Аналогічних див. Бува, трудяга тягне, Як кінь, доручень віз, А тягне — ще вантажать, Мовляв, не візьме біс! А потім здивування, Як він підупада И в прощальному іржанні Копита відкида. БУКІНІСТИЧНЕ
Чимало викликає дум Книжковий бум, книжковий бум... І от за детективні лишки Мені віддав він Буало, А потім лицар ощадкнижки Показував своє кубло: — Все в стилі ретро, не халтурно, Все в килимах — персидський рай! Ото обставились культурно, Тепер культуру подавай! Щоб нас міщанство не приспало, Книжковий потрусив товчок, Дістав якогось Ювенала Та ще Марка, який Вовчок, І Занда взяв, которий Жора, Теж палітурки — красота! І про рейтузи Піфагора, І щось французьке про кота. Ти бач, як в кришталі відбились І Гоголь, і Арістофан? А щоб, бува, не запилились, Усіх заклеїв в целофан.— Стоїть він, імпортом цілований, На лобі — бездуму печать. А в саркофагах полірованих Безмовно класики кричать. НАТУРАЛІСТИ
Метр сотворив Автопортрет: Зір полум’яний, Рух вперед, І чуб, І горда голова, І пензель — Творча булава. Найоб’ективніші Знавці, Що з вулиці На виставці. Метр дочекався їх реприз: — Поглянь на очі! Мабуть, шиз! — А чуб, Неначе помело. Ще й карк Судомою звело. — А як за пензля Ухопивсь! — Триматись мусить, Бо напивсь. — Як на долоні Вся натура... — І справді — Зла карикатура! ДІАЛОГ ПРО РУКУ
— Не гріх, коли «рука», І владна, і легка, Підштовхує угору Свояка. Тут інше, мабуть, Варто осягти: Що та «рука», Як безголовий ти? — Ні! Саме дурень Добре розуміє, Що без «руки» Він місця не нагріє. І лиже руку (й інше) Без думок, Бо голова — бери Й теши кілок. А вилізе? Хіба Його рука Розумного потягне Свояка? На це не сподівайся І на мить — Хто схоче власну Дурість відтінить? Я кі жнива — Вирішує сівба: Протекції лише Папуг леліють. Тягло й причеп — Вони брудні оба, Як руки ті, Що одна одну миють. СПОРТИВНЕ
Всім програвав Хокейний клуб «Маяк». Отож на нього Вішали собак. Хотілось вигравати, Але як? Вирощувати власний Молодняк? Є вихід! дальні Лебідь, Щука й Рак В хокеї, кажуть, З’їли сто собак. Нехай відкриють Перемог парад! Зібрали поодинці Трійку дужу: Ширяє Лебідь, Рак повзе назад, А Щука зовсім Сіла у калюжу. Виймали шайби Зі своїх воріт, Сухі голи Варяги рахували... Фізкульт-привіт! Хоч баняком об лід — Ото вже дров І ключок наламали! Себе зганьбили Лебідь, Щука, Рак, Ті аси, що зреклись Своїх пенатів... А ще на кого Вішати собак, Коли у нас Немає меценатів? ОТО НАЖЕНИХАВСЯ
На прадідівській пічці Пригрілися старі... Надворі хуга свище, Гуде у димарі. І порожньо в світлиці, В дітей свої діла — Вивчають у столиці Міграцію з села. — А пам’ятаєш,— голос Старенька подала,— Як люта сніговиця Нам маєм розцвіла? Кахикав ти під тином, А я крізь гострий сніг Летіла до багаття Гарячих рук твоїх. — Було, було,старенька! — Заворушився дід. — А чом не повернутись В меди далеких літ? — У чоботи влізає, Прикрився кожухом... — Ти... теє... не барися, Як шкрябну під вікном.— У віхолу виходить, Що відьмою луна, Шкребе здубілим пальцем Жовтавий лик вікна. Вже насправжки кахика, Ногами дріботить... Не поспіша старенька Згадать солодку мить. Вже поперека ломить Підступний сніговій... — Ото наженихався! — Бурчить під ніс старий. Бурчить і повертає У теплий хатній рай, А на печі куняє Розчулена стара. — Чого ж ти не виходиш? — Дід мовив, сопучи. — А мати не пускають,— Почулося з печі. БАЙКА ПРО БАЙКУ
У пошуках життєвого сюжету Один Байкар заглибився в газету. Він повсякчас сповідував «живинку» І стиль гострив у гущі мас. На ринку. Хвала! Усіх, включаючи Езопа, Переспівав. Бо голова! Не знаю, Як з байкою упоралась Європа, А в нас дорога байці, як до раю. Ну, закидали, правда, щодо тем. — Всі теми вічні, тут нема проблем,— Відповідав Байкар.— Я дух часу Донести маю. Маю й донесу! Знайдіть в Гребінки слово «автокар», Чи візьмемо для сміху Лафонтена, У Лафонтена термін є «антена»? — Як не крути, кругом правий Байкар. Коротше, жанр від нього багатів, Байкар, само собою, й поготів. Тверділа в образах новітня мідь: Осел — заочник, футболіст — Ведмідь, Лев — бюрократ при чині, Вовк — «хіпак», Косий — трамвайний заєць і пияк. У Рака — рак, Кіт наплодив сиріт, Свиня — свиня, цабе вусате — Кит, Бо зобижать Планктон — то моветон, В Дельфінів міг розвинутись Планктон. Шпиг Алігатор... Гена-Крокодил його накрив і вибиває пил. Лисиця — вертихвістка не проста, Кріль — то студент без жодного «хвоста». Ну, Мавпа... Та співає про красу... Стоп! Наш Байкар намацав дух часу: «А Качечка випливає З Качуром за ними, Про Хімію розмовляє З Дітками своїми: — Ой, не пийте цюю воду Діти — наші квіти, Злив Шакал із хімзаводу Хлорвінілгідриди. За «художества» такі Вже догани мало! Діткам непереливки — Річечка пропала...— Нарконтроль гряде! Мораль: Нам губителів не жаль!» Мораль? Мені подібну байку жаль, Бо епігонство відкида мораль. МАНДРІВНІ СЮЖЕТИ
ПОСМІЯЛИСЯ
Чекали на нового шефа — людину збоку.
Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.
— Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Так — непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.
— Хто? — пошепки спитав Маляренко.
— Згори...
— Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському.
— Слухаю! У принципі, може бути. Спеціаліст не дуже поганий. Я нічого проти
Відгуки про книгу Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський (0)