Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
— М-да... Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуете? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я, дурний, розпинався за кожного: Мукузанськнн — орел, Пляспігальська — вулкан ідей, Юрчишнн — талант, Дорфманчук роботу веде як по нотах, Черепахіна хоч зараз у міністри... Ні, не самодура треба у мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом. Мов-чать-ать-ать-ать!
НЕГАТИВНИЙ ТИПНастрій — сонячний. В кишені — місячна премія.
— Таксі! — вигукнув я.
Під’їхали до ательє мод. Розрахувався.
— Іншим разом попереджайте, що ви митець,— буркнув водій.— Підвезу безплатно.
— Я не митець, я технік! Я дав вам на десять копійок більше. Цілий карбованець на старі гроші!
— Нові гроші — не старі гроші,— аполітично бовкнув шофер.
— Преса пише, що один таксист відмовився брати на чай!
— Значить, на горілку бере...
— Преса пише, що ми ображаємо вас подачкамиї
— А ви ображайте, ображайте, не соромтесь!
Довелось образити його ще на сорок копійок.
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
Я бадьоро зайшов до ательє. Тут мене потішили —
костюм вийшов на славу.
— Європа-«А»! — вигукнув майстер.
Я поцікавився, коли він там крутився.
— Не перебував зовсім,— поквапливо запевнив майстер.— Це народна мудрість, що означає «шик-модерн». До речі, в Європі-«А» традиційно віддячують червінцем у конверті.
— У мене нема конверта,— розгубився я.
— Давайте так,— заспокоїв майстер.
Довелося сягнути рівня Європи-«А».
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
Я весело попрямував до перукарні, де вибив чек на фасонну стрижку.
— Вас обробити згідно з тарифом чи індивідуальними прийомами краси? — поцікавився перукар.
— Красиво і згідно з тарифом!
— До вас уже був один жартівник,— індиферентно повідомив перукар.— Згідно з тарифом пішов стрижений під напівбокс. Його тут же зупинили — сплутали з відомим рецидивістом.
Я автоматично опустив до кишені перукаря карбованець.
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
В елегантному костюмі, з ів-монтанівською зачіскою я попростував до корчми вищого розряду.
Офіціантка швидко піднесла хліб і до хліба.
— На скільки обрахуєте? — дипломатично запитав я, коли «до хліба» приємно булькнуло.
— Навіщо обраховувати такого симпатягу,— посміхнулася офіціантка,— Самі щось підкинете. Ви ж не шмендрик якийсь, не доцент.
Я зашарівся і розрахувався з щедрістю стипендіата ЮНЕСКО.
По дорозі додому виявилося, що з премії не залишилось навіть міді на сигарети. Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою. Я попросив закурити у перехожого і з гумором переповів йому свої філантропічні пригоди.
— Так затьмарюються ідеали,— пожартував я.
— А ви їх не затьмарюйте,— одчикрижив перехожий.
— Тобто, при чім тут я?
— Не давайте хабарів — і край!
Я спохмурнів. Ну й типи зустрічаються! Чіпляються до дрібниць — і псують настрій.
ШАЙБУ!У нашому місті зустрічалися дві хокейні команди. Преса величала їх елегантним імпортним словом «аутсайдери».
— Хокей — не балет! — заявив тренер «Штурму».
— І не іменини! — поглибив суперника тренер «Шторму».
Матч розпочався. Супротивники вдарились у груди в центрі, спікірували до борту і там зчепилися. Суддя смугастим чортом видряпався на борт, але його дістали і там. Другого арбітра знайшли через хвилину під хокейними тілами.
Комбінація повторилась біля протилежного борту. Цього разу в халепу якось ускочили кілька аборигенів з першого ряду, які зіграли другорядну роль прокладок між гравцями і льодом.
Наприкінці періоду мій сусіда сказав, що все це він десь бачив. Врешті він пригадав Льодове побоїще і
висловив думку, що в фільмі батальні сцени менш переконливі, аніж тут.
— Мистецтву важко відтворити всю повноту життя,— відзначив мій сусіда.
Я не зміг цього заперечити.
У другому періоді «мала купа» утворилася ще до свистка судді, а після свистка набула сталої форми.
— Тепер я переконався, що життя — неминуча боротьба,— сказав мій сусіда.
— Класична, вільна, самбо чи дзю-до? — запитав я.
— Хокей! — вигукнув він. І тут же затаврував бокс як дитячу забавку і взагалі дурницю.
Завдяки вчасній, кваліфікованій і безплатній допомозі лікарів, справжній силовий хокей тривав. Мій сусіда
заявив, що ніколи не бачив бою биків, та, здається, нічого не втратив.
Я не зміг цього заперечити.
У третьому періоді гра пішла цікавіше. Хокеїсти стомилися від колективного побиття. Один з нападаючих навіть вискочив на зручну позицію перед воротами. Але похизуватися індивідуальною технікою йому не вдалося. Захисник самовіддано вперіщив ного ключкою по голові з усіма наслідками, що звідти випливли.
На допомогу невдасі кинулись його колеги і продемонстрували перевагу комбінаційної гри. Вони припечатали захисника до борту, намагаючись встромити йому під ребро такий незручний інструмент, як ключка. І що найсмішніше — це їм вдалося.
Судді усунули з поля половину гравців.
— Перестрахувалися! — закричав мій сусіда.—Щоб легше було тікати від хокеїстів!
Я не зміг цього заперечити.
Мій сусіда гнівно заявив, що він нарешті хоче подивитися за свої гроші, як забивають шайбу. Телепатія таки існує, бо один з нападаючих все ж помітив шайбу і повів її до воріт суперників. Якимось побитом він обійшов захисника і залишився сам на сам з воротарем. Стадіон завмер.
— Шайбу! Шайбу! — заволав мій сусіда.
Кидок був сильним і точним.
Мій сусіда не зміг цього заперечити.
Шайба заліпила йому рот.
ТВОРЕЦЬ ДОСТАТКУГексохлоранський, пробивний фотокор, вхопив мене за гудзика:
— Позич троячку!
— У кого?
— Мені позич!
— Звідки? Завтра получка. Завтра позичу.
— Ет! Завтра я буду купатися в шампанському.
— А сьогодні молоком обійдешся.
— Не вмієш жити!
— Ти вмієш. Позичаєшся, як каса взаємодопомоги.
— Парі!—спалахнув Гексохлоранський.— Парі, що ввечері, без копійки, буду дегустувати коньяк під гиндичку!
— Холодильник напханий?
— Голий, як факт!
— Сільські родичі наспіли?
— Пальцем в небо!
— Десь в розстрочку вгощають?
— Тю! Продаю методу, йолопе! В кишенях, значить, голографія. Сідаю на телефон. Дзвоню, скажімо, Степану. Гальо! Стьопчику? Казимірчик турбує. Слухай нюанс. Моя тітка притарабанилася. З райцентру. Знаєш, що привезла? Півкабана смаженого, раз. Пів-оленя в’яленого, два. Ні, не заливаю... У них уже розводять... Голубих оленів... Бо з кормами... А олені мох їдять... Ага, слухай далі: відро раків! Живих. Яка містика!? У них договір по споживспілці. З Парижем. Ага... Літаками доставляють. Бортмеханік дав,