Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
«А до церкви ходять півтори старушенції — резерв геронтології,— подумки поправив Фантомасенко.— Піп молодий, ні в чорта, ні в бога не вірить, гаспид...»
— І є сигнал, що тамтешній піп п’яничка і паливода,— розлягався трубний бас зава.
«Справді,— згадав Фантомасенко,— той стиляжний попик якось відпустив у чайній гріхи механізаторам і студенткам. Ще й проповідував, що голова колгоспу ні біса в гульні не смислить. От чортяка!»
— Цю ситуацію треба виправити!
«Мадонна міа! Що він надумав?»
— Треба дати гідну відсіч!
«От сам і дай. Розспівався, ангел...»
— Треба, нарешті, провчити отця-халамидника...
«Як мені відхреститися?»
— І добряче провчити...
«Забожусь, що на бюлетені».
— Від нас поїде...
«Свят, свят, свят...»
— Досвідчений лектор...
«Пронеси, господи...»
— Товариш Фантомасенкої
У мозочку Фантомасенка розпросторився хор: «Радуйся, ой радуйся, ни-и-во-о, син божий народився...»
Він відчув, що його кроплять.
Розплющив очі — і побачив блідий лик зава. Той лив на Фантомасенка воду просто з графина.
— Боже милосердний,— смикався зав,— що з вами?
— Хіба ж діло, отак, з кондачка, відповідальне завдання давати,— гомоніли навкруг лектори.— Запросто богові душу віддати можна...
ШЕДЕВРЯ переступив поріг кабінету Цезаря Амвросійовича.
— Шедевр готовий? — спитав він.
— Гм... Текст є.
— Художній домисел має місце?
— Не без цього...
— Шедеврально! Велика штука цей художній домисел, га?
— Якщо взяти образні узагальнення...
— Я й кажу: вам, перодряпам, легше — крути, як хочеш. А нас, господарників, за цей самий домисел добряче луплять. Тим паче, за художній... Читай!
Я начепив окуляри і почав:
«Жили-були двоє друзів. І купили вони водночас машини. Перший по шию заліз у борги. Другий фінансово не постраждав. Перший дні і ночі копирсався у моторі. Другий лише підкачував шини. Перший наморочився з гаражем. Другий і тут не мав клопоту. Перший не вилазив зі штрафів. Другого автоінспекція не чіпала. Перший обважнів від поїздок і почав скаржитися на серце. Другий їздив і молодшав, наливався силою.
Бо:
Перший купив автомашину «Москвич».
А другий купив веломашину «Метеор».
Поспішайте! Купуйте велосипеди «Метеор»!»
— Шедеврально! — вигукнув Цезар Амвросійович.—
Музика, кантата, ораторія! «Лісова пісня»! «Шампаніана»! «Крейцерова соната»! Люблю я вас, літераторів, чортів собачих, за художній домисел, їй-право, люблю!
— Я той... не літератор. Я літпрацівник.
— Для мене ти Марко Вовчок плюс Жорж Санд! Таку рекламу утнув! Затоварились наші «Метеори», гори вони синім полум’ям!
І мене преміювали новеньким велосипедом «Метеор».
— За доблесні художні зусилля! — урочисто сказав Цезар Амвросійович.— І хай тебе супроводжує еротика дальніх доріг!
— Романтика...
— Я про це й кажу... Гайда у пробний виїзд!
Я натиснув на педалі. За хвилину мене наздогнав Цезар Амвросійович на своєму «Москвичі».
— Тримайся за мною, буде легше! — крикнув він.
На другому повороті я шугнув у кювет: неприємна то
річ — ковтати газ із вихлопної труби!
ДІМ, В ЯКОМУ Я ЖИВУДім цей новий.
Швидкопанельний.
Тут і потоваришував я з сусідою.
Познайомились ми якраз на новосіллях. Не встигли мої гості закусити, як знизу вдарила музика.
Ми, звичайно, скористалися і вшкварили український народний танок циганську молдавеняску. Аж паркет хвилями пішов. Дев’ятим валом. Тільки відсапались, як знизу гука сусіда:
— А тепер ви давайте! Що-небудь наше, змістовне — про любов!
Що-що, а співає моя кумпанія не дуже погано. Затягли ми до болю знайому мелодію, а сусідська кумпанія підхопила. Ото увертюра була! Симфонія!
Отак і заприятелювали.
Бува, сусіда знизу кричить:
— Агов! З яким рахунком наша збірна програє?
— А звідки ти знаєш, що програє?
— Невже виграє?
— Ні, програє.
— То на біса голову морочиш? Підкрути свого приймача голосніше — разом послухаємо, як наші крекчуть. Може, їхні форварди ворота переплутають?
Бува, я йому крізь підлогу гукаю:
— Егей! Прокидайся, бо проспиш царство небесне І земну роботу!
Чую: стук-грюк! Це у сусіди меблі сучасні. Комбіновані. Стіл-ліжко. Від поштовху розвалюються. Шезлонг виходить.
— Спасибі, що розбудив,— сусіда кричить,— бо вчора я прийшов втомлений, як чіп.
— Чому?
— Та свято ж було!
— Яке свято?
— День грака.
— А-а...
Отак і живемо — перегукуємось. Він мені магнітофон знизу крутить, я йому приймач згори вмикаю на всі заставки. Дружба! Погано, що інші сусіди нам заважають та ще й гніваються.
Вибачте, я зовсім забув сказати: друг мій живе на першому поверсі, а я — на п’ятому.
P. S. — Ну, це вже ти занадто,— сказав редактор. І виправив мій п’ятий поверх на четвертий.
ВИХОВНИЙ МОМЕНТ— Івасику... Івасику, вставай!
— Ух... Ще рано... Спатоньки хочу...
— Вставай, бо хлюпну води!
— Ой! Встаю, уже встаю... Дай пиріжок!
— Ось тобі по руках, невмивахо! Марш митися!
— Бр-р-р... Знову гарячої нема...
— Гартуйся! Зубки почистити не забудь!
— Емаль стирається...
— Не знаю, як емаль, а штани ти стер... На тебе не напасешся! Ні, щоб сидіти тихо, либонь, крутишся-вертишся...
— А на сорочці... той... чорнила нема?
— Он, лишенько! Звичайно, є! Промокашка нещасна! Вуха шатир — там, мабуть, чорнильні озера.
— Все! Помився! Чистий, аж бридко...
— Не колупайся в носі! Вчиш тебе, вчиш...
— То я думаю... Думаю з пиріжків почати...
— Ага! Циганське весілля обійдеться без марципанів! Поклади пиріжок! Берись за манну кашку. Ну! Ложечку за себе, ложечку за мавпу...
— Бр-р-р... Що я — маленький?
— Дурненький!
— Чого ти, чого!?
— А того! Цукерки з шафи потяг?
— Взяв...
— Не взяв, а поцупив!
— Чого ти, чого!?
— А того! Не тягни капусту рукою — виделка є.
— Все! Я пішов!
— А що сказати треба?
— Я більше не буду...
— Більше снідати не будеш?
— А! Дякую за сніданок!
— Стій! Портфеля забув. Забудько!
— Набрид той портфель — зошити, підручники...
— Івасику! Щоб я цього не чула!
— Добре, добре...
— Обережно через вулицю... На зелене світло...
— Та знаю! Побіг, бо сам директор сьогодні на дверях
чатуватиме...
— Дожилися! Вже до науки вас ломакою заганяють...
— Біжу!
— Щасливо, Івасику!
Івасик, а якщо офіційно — кандидат педагогічних наук Іван Іванович Пацанівський — поцілував дружину і стрілою полетів до інституту.
КОНТЕКСТИПогладив по голові. І зняв скальп.
Гімн канцелярщині: концерт для скрепки з реєстром.
З анкети: «освіта — висча».
І від