Твої не рідні - Ульяна Соболева

 Я її слухала і вухам своїм не вірила, зрозуміти не могла, що вона говорить таке незрозуміле і дивне.  А потім ключі в руку взяла і як під гіпнозом пішла по сходовій клітці до дверей, відкрила, повернула ручку і завмерла на порозі.  Сльози градом з очей покотилися, струмками.  Усе, як при мамі було.  Майже все.  Усі меблі повернули, усе поставили.  Чи то ту ж саму, чи схожу.  А на столі скриньку її побачила і заридала вже вголос.

 Схопила, до себе пригорнула і на підлозі сиджу, розгойдуюся, немов прорвало мене і зупинитися не можу, хитає з боку в бік.  Марійка обіймає, шкодує, а я кришку відкинула, на фото мами дивлюся і заспокоїтися не можу ... Не було у мене нічого дорожче за цю шкатулку з її речами.

 А вночі вкладала Марійку і дивилася у вікно ... знала, що це він зробив.  Він усе повернув.  Тільки хто мені поверне моє серце, хто мені там все зашиє, заштопає, залатає.  Хто мені дасть можливість забути, як він мене ... і до болю хочеться схопити стільниковий і набрати його номер, і в той же момент не хочеться.  Якась пекельна ломка, і я нічого з нею зробити не можу.  Заснула тільки під ранок, обнявши Марійку, притиснувши її тільце до себе і уткнувшись носом їй у шию.

 А коли прокинулися разом, снідати до тьоті Соні пішли, Танька якраз з нічної прийшла і ледь не задавила мене в обіймах.  Трохи кістки мені все не переламала.

 - Тссс, ти ж з мене душу видавиш.

- Так і видавила б.  Ти чого поїхала і мені нічого не сказала?

 - Мене поїхали.  Взяли, у машину посадили і поїхали.

 Трохи ножем не порізалась, і Танька його у мене відібрала.

 - Колишній твій, покидьок, так?

 - Так ...

 Я поки не готова була розповідати, що саме там сталося, а вона не наполягала.

 - Я Марійку хотіла у вас залишити і піти роботу шукати.

 - Ань, тут така справа ... ми з мамою самі на роботу влаштувалися.  Вона за дитиною доглядає на сусідній вулиці іноді і ночами, а я на завод ... новий же комбінат відкрили, у нас набір був.  Ось і працюю.  Ти ... ти пробач.  Я у вихідні можу і коли не на зміні.

 Я бачила, як їй ніяково, і ні, не ображалася, я все розумію, їм теж працювати треба.  Вирішила разом з Марійкою йти шукати роботу.  А що робити?  Нехай бачать, що у мене дитина, візьмуть - значить, візьмуть.  А ні - буду далі шукати.

 Я взяла у тьоті Соні газету, обвела оголошення, обдзвонила і поїхала на співбесіди.  У першому місці, де була потрібна прибиральниця в магазин і розкладальниця, відразу мене не взяли, через дитину.  Друге місце виявилося нічним клубом, третє – кіоск цілодобовий ... там ніби як були згодні взяти мене з дитиною.  Тільки місця практично немає.  Марійці доведеться дванадцять годин на табуретці висиджувати.  Далі була перукарня, там теж прибиральниця і теж без дітей, ветеринарна клініка, де тут же відмовили, я їм не підійшла без будь-якої причини.  Назад ми йшли обтяжені, я мовчала, і Марійка листя ногами штовхали.

 А потім мене хтось наздогнав і схопив за руку, від несподіванки я мало не закричала, а коли побачила, хто це, застигла на місці.  Переді мною стояла Регіна Сергіївна.  У довгому пальто і в бузковому береті.  Вона дивилася на мене і кусала губи ...

 - Що ви тут робите?  Ви стежили за мною?  Це він вам наказав?  Забирайтеся негайно і не смійте за мною ходити.

 - Анно ... Аню, я сама приїхала.  Мені треба з вами поговорити.

 - Нам немає про що говорити.  Я зовсім не розумію, навіщо ви мене переслідуєте.  Вас він підіслав?

 - Хто?  Єгор Олександрович?  Ні.  Він мене звільнив, коли ви поїхали.  Я сама вас шукала.

 - Навіщо?

 Зціпила ручку Марійки, пильно вдивляючись в зелені очі Регіни.

 - Я хотіла б продовжити доглядати і стежити за Марійкою.

 Я не розуміла її зовсім.  Точніше, розуміла, але для мене це якось дивно виглядало.

 - У мене немає грошей оплачувати няню.

 - Я не візьму грошей.

 - Тоді я не розумію.  Навіщо вам це все?  Який сенс?

 - Марійка ... Марійка - моя онучка.

 Якби зараз піді мною розверзлася безодня, я б не так злякалася, як у цю секунду.  Я їй навіть не відповіла.  Зціпила руку дочки і буквально побігла геть від цієї жінки.  А вона за мною.

 - Аню ... Аню, постійте.  У мене немає злих намірів, Анечко, я вас прошу, зачекайте.  Я просто допомогти хочу ... будь ласка.  Зупиніться. Анююю ... у мене більше нічого і нікого залишилося.  Я вас благаю.  Я тільки дивитися, тільки допомагати ... не претендувати, мовчати.  У мене дочка два роки тому померла ... Більше немає нікого.  Я сирота ...

 Сама не зрозуміла, як зупинилася і повільно до неї обернулася ....

***

 Я налила їй чаю з міцною заваркою, заглянула в спальню - Марійка розташувалася на килимку і щось малювала.  Як не дивно, вона зраділа Регіні.  Я завжди вважала, що вона її ненавидить ... а виявляється, усе було навпаки.

 Регіна надпила окріп із чашки, її руки тремтіли і голос зривався по мірі того, як вона говорила.

 - Лілічка була найкрасивішою дівчинкою, обдарованою.  До художньої школи ходила, на музику, навчалася добре.  Поки з цим не познайомилася.  Знаєте, як буває, я вся в роботі, ледве кінці з кінцями зводили, а я і вчителем, і ввечері репетиторство.  Усі гроші-гроші, усе  для неї.  Коли зрозуміла, що упустила її, було вже запізно.  Вона і музичну школу кинула, і художню, її цікавили тільки гульки.  Потім наркотики в неї знайшла.  Вилаяла, у кімнаті закрила.  Так вона через вікно втекла.  Місяць додому не поверталася.  Мене в поліцію викликали, її п'яну десь на вокзалі затримали.  Тілом торгувала.  За дозу.  Поки я шукала її, фото розвішувала, вона ... вона себе продавала.