Твої не рідні - Ульяна Соболева

ТВОЇ НЕ РІДНІ

Уляна Соболєва

АНОТАЦІЯ

Колись мій колишній чоловік вигнав мене на вулицю з немовлям на руках і кинув напризволяще. Я навчилася справлятися сама, а він раптом з'явився в моєму житті знову і позбавив засобів до існування, змусивши погодитися на будь-які принизливі умови заради дочки, яку так і не визнав своєю.

ХЕ! СЛР! Однотомник! Новинка! Секс! Жорстокий герой! Складні стосунки!

РОЗДІЛ 1

- Аннусю, мені дуже шкода.

- Але як же так, Валер? Ми ... ми тільки тиждень тому з тобою говорили, і ти запевнив мене, що це тільки чутки! Що ніхто і нічого не викупить. Що мер міста не дасть дозвіл на будівництво, тому що тут стільки людей працює.

          Я ледве стримувала сльози, але вони по-зрадницькому палили очі і дерли в горлі. За стінами кабінету Валери орудували якісь люди і вивертали шафки й ящики столів. У будівлі вже почалося генеральне прибирання, а колишні працівники ще відходили від шоку після стрімкого звільнення. А хтось ще не відійшов. Як я. У мене всередині все заходилося від думки, що я тепер безробітна. Валера стояв біля столу і складав у картонну коробку свої речі. Здається, він навіть схуд за ці дні, і його чуб понуро звисав на одну сторону обличчя. Видно, теж сильно нервував. Періодично заглядала його секретарка Ляля і питала, що відповідати тому чи іншому зі звільнених працівників. Він відмахувався від неї і постійно відключав дзвінки у своєму мобільному.

- Тиждень тому Аркадій Олександрович розраховував, що йому вдасться погасити кредити. Ти знаєш, що таке рейдерське захоплення, Ань? Нас просто поставили перед фактом, йому нічого не залишалося, як поступитися. Натиснули зверху на мера. Притому, торговий центр - це завжди престижно для міста. Тим більше, коли за землю дають набагато більше, ніж вона коштує.

          Я знала, що він має рацію і не бреше мені, але тільки легше мені від цього не ставало, у мене серце стискалося в камінь, що я залишилася без роботи і вже ніде не знайду таке місце з нормальною зарплатою, щоб вистачало і за квартиру заплатити, і дитину прогодувати. У нас в місті з цим дуже напряжно.

- А ... а мені що робити? Мені дитину як утримувати? Вона ж ... вона ж особлива в мене. А за квартиру сплачувати? І за садок?

– Ну, виплатять допомогу, Ань. Начебто обіцяли.

- Яку? Копійки за три роки роботи? І коли? Ви ж оголосили себе банкрутами. Чому сам Силантьєв не приймає у себе людей? Злякався, так?

- Силантьєв у лікарні в передінфарктному стані. Його це підкосило. Аннусю, усім тяжко. Ніхто не кайфує від цієї ситуації. Мені, правда, дуже шкода. Але на даний момент я нічого не можу зробити.

У мене почалася паніка, і я в розгубленості бігала по кабінету начальника відділу кадрів і за сумісництвом мого колишнього однокласника, який мене сюди і влаштував три роки тому. Їм був потрібен економіст. Мене взяли з моєю незакінченою вищою завдяки Валері. А тепер куди мені йти з комбінату? Звичайно, йому шкода, як би не так, адже він їде до столиці - його Силантьєв із собою забирає. А близько ста людей просто вигнали на вулицю, ось так, без попередження, без виплат. Тільки в нашій країні таке може бути, тільки в нас ось так можна з людьми, як із тваринами. І все безкарно.

- Я-то що можу зробити, Ань? Це ж не я тебе звільняю. Якби я міг допомогти тобі. У столиці сам не знаю, як усе буде. Компанію викупили, і ми нічого не можемо змінити. Нам надійшов наказ нового господаря всіх звільнити. Знайдеш роботу, Ань. Чи не кінець же світу.

Для мене це був кінець світу, для мене це був апокаліпсис. Мені за квартиру на днях сплачувати, я розраховувала аванс попросити.

- Куди? Прибиральницею? Офіціанткою? Тут робочих місць раз і все. Ти сам знаєш. Та й куди мені, через малу я не можу на нічні. Чорт. Не слухай мене. Думки вголос. Я просто в шоці.

Я сіла на стілець і обличчя руками закрила. Треба заспокоїтися, взяти себе в руки і подумати.

- Аннусю, ну хочеш, я грошей дам? Скільки є.

- Не треба. Тобі самому сім'ю утримувати. Ти і так влаштував мене сюди. Спасибі тобі. Пробач, я знаю, що ти не винен ... просто я в розпачі.

          Сльози змахнула тильною стороною долоні. Мені Марійку потрібно було в сусіднє місто везти до фахівця, і в садку теж оплату підняли. Навіть не посоромилися сказати, що, якщо щось не влаштовує, я можу і в державний іти, а нас ... нас у державний не беруть. З нашою проблемою. Я і так усі гроші на квартиру цю та на садок.

- Посидь тут, Аннусю.  Я води принесу.  Ти не переймайся так.  Кажуть, будівництво швидко закінчиться, і тут стільки робочих місць додасться, що в місті приріст населення почнеться.

 «А зараз?  Що мені зараз робити?»

 Він вийшов з кабінету, а я підняла погляд на телевізор на стіні, де працював міський канал, і зараз передавали новини.  Якраз показували наш комбінат, а потім об'ємний «три д» проект торгового центру і спортивного комплексу, який збиралися побудувати на цьому і прилеглих до нього ділянках.  Щоб він згорів, їх проект, і той, хто все це затіяв, разом із ним.

 - За проектом планується також знесення п'ятиповерхівок старого зразка по вулиці Комінтернівській і Метрозаводській. Із мешканцями вже ведуться бесіди про купівлю квартир за непоганою ціною.  Тим більше, Єгор Олександрович Шумаков особисто обіцяв, що вже восени буде надано проект новобудов ... і наше місто вийде на новий рівень.