Твої не рідні - Ульяна Соболева

 Поклав руки мені на плечі, і я захотіла закричати від безсилої люті, від палкого бажання, щоб не торкався, пересмикнула плечима, скинула його долоні.

 - Не треба!  Не торкайся до мене!

 Підняв долоні вгору.

 - Не доторкнуся, поки не дозволиш.  Дозволь мені допомогти ... дозволь мені піклуватися про тебе.

               Нахилився до моєї потилиці і провів по ній пальцями.

- Я міг би ... Я міг би так багато дати вам обом ....

 - Ні!  Не міг би!  Нам це не потрібно.  Не потрібна твоя турбота.

 Різко повернулася до нього, відчуваючи, як заливає черговою хвилею тієї самої чорної ненависті, від якої по шкірі біжать мурашки і тремтить кожен м'яз.

 - Але ж ти не змінюєшся.  Ти, яким був брехуном, таким і залишився.  Ти ж зібрався збрехати мені.  Ти зібрався нічого не говорити.  Як завжди, твоя стратегія - вічна брудна брехня.  Ось чому ти вважаєш інших такими ж брехунами.  Не смій говорити, що ти міг ... ти нічого не зміг.  Ти зміг лише викинути мене, повірити в брехню ... а потім зміг мстити мені за свої ж помилки.

 Він здригався від кожного слова, немов я його била навідліг по обличчю.  На якісь долі секунд я побачила в його сірих очах спалах люті, їдку, гостру, і мені стало страшно.  Адже він у будь-яку хвилину може знову почати мене ламати, зробити що завгодно, щоб змусити бути з ним.  Йому не можна довіряти.  І ніколи не зможу більше, та й не хочу.

 - Так ... я зробив багато помилок ... дуже багато.  Так багато, що я в них тону і захлинаюся.  Але найвеличезнішою моєю помилкою було те, що я уявив, що зможу жити без тебе.

 Невже він говорить мені це?  Каже мені ці слова трохи захриплим голосом?  Або це інша стратегія, інший спосіб змусити мене здатися?  Як же я боюся тебе, Єгоре, як же я не довіряю нам обом.  Ні.  Мені буде краще далеко від тебе.  Я повинна витримати і бігти ... витерпіти цю розмову до самого кінця і не прогнутися під тебе.

 - Дозволь нам з Марійкою жити без тебе.  Ми точно зможемо, якщо ти не станеш заважати ... А якщо станеш, я буду воювати з тобою, навіть якщо у мене немає стільки сил і влади.  Я не дозволю тобі себе ламати.  Досить!

 - Заважати і ламати?  Ось як ти називаєш те, що я хочу піклуватися про вас?  Я люблю тебе, Аню!  Усі ці роки я любив тебе ... шалено любив і ненавидів!

 Стиснув кулаки, і я мимоволі відсахнулася назад, а риси його обличчя тут же розгладилися.

 - Нюто, дівчинко моя, рідна ....  я не можу відпустити тебе, пробач мені.  Чуєш?  Спробуй...

 Раптом привернув до себе, стиснув мої плечі і уткнувся губами мені в шию, викликаючи тремтіння по всьому тілу.

 - Нютооо, сил немає ніяких, я без тебе здохну.  Давай спробуємо ще раз ... спочатку.  З чистого аркуша.  Один шанс.  Дай нам ... прошу тебе, дівчинко моя, кохана, будь ласка.  Адже не могло все зникнути ... я ж відчуваю тебе, ти пам'ятаєш?

 Я ковтала повітря пересохлими губами, ловила його, і це було нестерпно, у мене боляче билося серце десь у горлі.  Єгор ніколи не говорив мені такі слова ... ніколи не говорив цим голосом, повним болю і відчаю. І мені здавалося, що я знову починаю горіти в пекельному вогні, знову палахкотять цієї хворобливою пристрастю до нього, і мені до божевілля хочеться підняти руки і обійняти його за шию, закричати - тааак, давай почнемо спочатку ... Тільки що тоді залишиться від мене?  Ким стану я?  Розтоптаною біля його ніг ... Тієї самою жалюгідною дурепою, об яку можна витирати ноги, а потім одружитися з іншою.

 - Він не потрібен мені, цей шанс.  Занадто пізно, Єгоре.  Відпустити ...

 Уперлася руками йому в груди, намагаючись відштовхнути, звільнитися з цього полону, з божевілля, в яке він намагався мене тягнути.  Жорстоко, безжально і знову наплювавши на те, що відчуваю і кажу йому я.  Адже він гордий.  Нехай піде.  Нехай розсердиться і залишить мене в спокої.

 - Не можу відпустити, Нюто ...

 - Один раз зміг, зможеш ще раз.

 Відірвався від моєї шиї і дивиться в очі.  То в один, то в інший, руками вилиці мої стискає і гладить великими пальцями.

 - Б'єш?  Ну бий.  Сильніше бий.  Бий так, щоб легше стало ... ти ж хочеш, щоб мені було боляче ..

 - Ні, ні, Єгоре.  Я не хочу, щоб було боляче мені і моїй доньці ... Просто відпусти нас, забудь, дай мені жити, дихати без тебе.  Немає сенсу більше ненавидіти і переслідувати.  Погана помилка ... збіг обставин ... Горе.  Але так було призначено.  Ми не повинні бути разом.

 Ударив двома руками за тумбочці, і я заплющила очі.

 - Добре ... добре, я тебе відпущу.  Тільки скажи мені, чесно скажи ...

 Здавив пальцями перенісся, немов збираючись з думками, а у мене від слабкості голова паморочиться і заридати хочеться.  Про те, що пізно вже, що він раніше мав ось так ... раніше.

 - Не любиш мене більше, Нюто?  - різко привернув до себе, стиснув потилицю двома руками, вдивляючись мені в очі.  - За ці роки розлюбила?

 - Ти не залишив мені вибору.

 Руки розтулилися, і він мене відпустив, зробив кілька кроків назад, щелепи стиснуті, дивиться з-під лоба і з таким болем, що він мені резонансом у серце віддає.

 - Дозволь мені ..., - осікся, і голос зірвався, здавив вилиці пальцями однієї руки, немов намагаючись прийти в себе, - дозволь мені хоча б піклуватися про вас.  Бачитися з Марійкою.