Нездоланний - Лі Чайлд

– Ми повинні були це передбачити.

Ченґ відповіла:

– Якщо вона вже чула про свого брата, то ми сюди ніколи не потрапимо. Не в тому випадку, якщо цьому типові спочатку потрібно подзвонити до будинку. А я певна, що він це зробить.

Ричер зазначив:

– У тебе є візитка агента ФБР.

– Це ж не значок. Він помітить різницю.

– Він, мабуть, колишній коп.

– Він звичайна жива людина. Ось і все, що потрібно для цієї роботи.

– Місіс Гопкінс була цим вражена.

– Інше покоління. Різне сприйняття керівництва.

Ричер нічого не відповів. Ченґ запитала:

– З тобою все гаразд?

– У мене болить голова.

– Що ти плануєш зробити?

– Давай спробуємо увійти.

– Гаразд, але якщо виникнуть якісь проблеми, ми одразу ж відступимо. Ми переживемо це. Сестра – це той міст, який ми просто не можемо дозволити собі спалити.

Вона поїхала далі, повернула і зупинилася перед шлагбаумом, просто біля перегородки із рухомим склом. Вона опустила своє вікно вниз. Відкинула назад волосся, повернула в бік перегородки голову та всміхнулася. Тоді вона сказала:

– Ми приїхали до містера та місіс Еван Лейр.

Охоронець був старшим білим чоловіком у сірій уніформі з поліестру. У сорочці на короткий рукав. У нього були худі руки, укриті пігментними плямами. Він натиснув на червону кнопку і сказав:

– Бажаю вам приємного вечора.

Шлагбаум почав підійматися. Ченґ проїхала попід ним. Вона підняла своє вікно і сказала:

– Я не платила б такому охоронцю.

Ричер відзначив:

– Що не кажи, краєвид тут що треба.

І справді. Газонів тут не було. Не було нічого, що потребувало б води. Там були майстерно викладені ряди каменів із кактусами, чиї листки прорізувалися з-поміж каміння, як леза ножів, із серпанком блідо-червоних квітів, зі сталевими скульптурами, які були досі блискучими та незаіржавілими на цьому сухому повітрі. Місцина тут була рівною, земельні ділянки були великими, а будинки розташовувалися під різними кутами: один стояв так, другий стояв інакше, наче вони всі випадково забрели сюди з якоїсь іншої сцени.

Ричер сказав:

– Це має бути десь прямо та ліворуч. Десь за чверть милі звідси, мабуть.

На потрібному їм місці зібралося багато авто. Всі були різних марок, моделей та кольорів. Більшість із них були дорогими. Вони стояли поруч на під’їзді до будинку, три авто стояло впоперек, три – вздовж, вони стирчали на вулиці, бампер до бампера, усі збиті докупи, усі одне на одному, усі були безладно розташовані, у одних було порожнє узбіччя позаду, у інших – попереду, наче будинок, до якого вони приїхали, був унікальним та володів надзвичайно сильним тяжінням.

У сумі їх було десь зо тридцять.

Ось чому шлагбаум перед ними підняли без жодних запитань.

На воротах висіло оголошення.

В цьому будинку була вечірка.

Коктейльна вечірка, чи вечірка біля басейну, чи будь-яка інша вечірка, яка могла б зібрати тридцять машин о третій годині дня в таку спеку.

На поштовій скриньці, яка розташувалася наприкінці переповненого зараз під’їзду до будинку, було написано: «Лігво Лейрів».

Ченґ поставила машину за останнім авто на узбіччі. Вони вийшли назовні під пекуче повітря та почали роздивлятися довкола. Сам будинок був дуже привабливим на вигляд, просторий та розкішний, одноповерховий зі змішаним дахом, бо з одного боку дім був зроблений з необпаленої цегли, а з іншого скидався на хижку для полювання з необробленого каменю. Він був досить зразковим для того, щоб хоча б натякнути на смак та достаток господарів, але за загальноприйнятими стандартами він не був показним узагалі. Що б там не відбувалося в цьому будинку, відбувалося воно на задньому дворі. А його звідси видно не було. Навколо території височіла огорожа, яка закінчувалася на рівні голови. Вона являла собою архітектурний витвір, який мав би цілком пасувати до будинку. Така ж сама обшивка, такий самий колір. Вони були в усьому повністю однаковими. Спереду подвір’я було відкрите, на відміну від заднього двору, який був наглухо закритим. Приватна власність. Нічого там дивитися. Але Ричерові здавалося, що він чув наявність там басейну. Він чув бризкання води та приглушені крики стрибунів у воду. Саме такі звуки видають люди в басейнах. Затамовані подихи та шокування від холодної води. Що було дуже логічно. Все-таки була третя година дня. Температура надворі була близько сорока градусів. Для чого б іще люди сюди прийшли? Басейн, патіо, можливо, ще кухня та вітальня, по обидва боки розсувних дверей. Бляшанки пива в тазах із льодом.

Ченґ сказала:

– Ми в Бюро проводили одне дослідження. Власне, я сама написала якусь його частину. Я наче місіс Гопкінс. Дослідження стосувалося автомобілів. Для кожної локації