Світанок - Стефані Маєр

Плаский. Порожній. Я вчепилася в світлий шовк, який прикривав шкіру, раптово запанікувавши, а якась незначна ділянка мозку відмітила, що Аліса, мабуть, одягнула мене.

Я знала, що в лоні моєму нічого не лишилося, я слабко пам’ятала криваву сцену пологів, але фізичний доказ цього й досі не вкладався у голові. Я знала тільки, як любити мого маленького штовхача всередині. Зовні ж вона здавалася чимось, що я собі просто вигадала. Розпливчастий сон — сон, який наполовину був нічним кошмаром.

Поки я боролося з розгубленістю, Едвард і Карлайл обмінялися сторожкими поглядами.

— Що таке? — вимогливо запитала я.

— Белло, — заспокійливо мовив Едвард. — Це не дуже гарна ідея. Вона наполовину людина, кохана. Її серце б’ється, у жилах її шумує кров. І перш ніж твоя спрага буде цілковито під контролем… Ти ж не хочеш поставити її під загрозу, правда ж?

Я нахмурилася. Звісно, я цього не хочу.

Але невже я не контролюю себе? Я розгублена, це правда. Увага легко перескакує з предмета на предмет, це правда. Але невже я небезпечна? Для неї? Для власної дочки?

Проте я не мала стовідсоткової певності, що можу відповісти «ні». Отож мені доведеться виявити терплячість. Це буде важко. Адже допоки я її знову не побачу, вона здаватиметься нереальною. Просто туманний сон… про когось чужого…

— Де вона? — я пильно прислухалася — і вчула серцебиття з-під підлоги піді мною. Я чула, що дихає не одна людина — тихо, наче внизу також дослухалися. А ще звучав стукіт, деренчання, яке я не могла зрозуміти…

Але звук серцебиття був таким привабливим, що в мене потекли слинки.

Саме тому мені справді спершу доведеться навчитися полювати, перш ніж я побачу її. Моє чуже немовля.

— Розалія з нею?

— Так, — відповів Едвард коротко, і я бачила, що якась думка засмучує його. Я подумала, що між ним і Розалією знову виникли розбіжності. Невже вони знов почали ворогувати? Та я не встигла запитати, бо Едвард уже забрав мої руки з плаского живота й знову потягнув мене.

— Стривай, — вдруге запротестувала я, силкуючись зосередитися. — А як же Джейкоб? А Чарлі? Розкажи все, що я проґавила. Скільки часу я була… непритомною?

Едвард, здавалося, не помітив, як я завагалася на останньому слові. Натомість він іще раз обмінявся сторожкими поглядами з Карлайлом.

— Щось не так? — прошепотіла я.

— Все так, — запевнив мене Карлайл, зробивши дивний наголос на останньому слові. — Фактично нічого не змінилося — ти була без тями заледве понад дві доби. Як для такого складного перетворення, твоя зміна минула напрочуд швидко. Едвард дуже постарався. Яка інновація — впорснути отруту просто в серце! Це була його ідея, — він зробив паузу й усміхнувся до сина, потім зітхнув. — Джейкоб і досі тут, а Чарлі й досі певен, що ти хворієш. Він гадає, що зараз ти в Атланті, проходиш обстеження в Центрі контролю інфекційних захворювань. Ми дали йому неправильний номер, він просто в розпачі. Весь час надзвонює Есме.

— Мені слід подзвонити йому… — промурмотіла я сама до себе, але, слухаючи власний голос, одразу передбачила складнощі. Він не впізнає цього голосу. Я не зможу заспокоїти його… Та раптом я згадала про перший сюрприз: — Стривайте, то Джейкоб і далі тут?

Вони знову обмінялися поглядами.

— Белло, — швидко сказав Едвард, — нам багато чого варто обговорити, але спершу ми маємо потурбуватися про тебе. Тобі, певно, болить…

Коли він зауважив це, я згадала про вогонь у горлі й конвульсивно ковтнула.

— Але Джейкоб…

— У нас попереду ціла вічність на пояснення, кохана, — лагідно мовив він.

Звісно. Я зможу трошки зачекати з відповіддю; слухати стане легше, коли лютий біль вогненної спраги не відвертатиме більше моєї уваги.

— О’кей.

— Чекай, чекай, чекай! — проспівала Аліса від дверей. Вона протанцювала через усю кімнату — неймовірно граційно. Як і у випадку з Едвардом і Карлайлом, я була вражена, коли наче вперше поглянула на її обличчя. Яка вродливиця! — Ви пообіцяли, що першого разу я зможу бути присутня. А що як вам двом у лісі трапиться якесь природне дзеркало?

— Алісо… — запротестував Едвард.

— Я на секундочку, — мовивши це, Аліса вилетіла з кімнати.

Едвард зітхнув.

— Про що це вона?

Та Аліса вже повернулася, тягнучи величезне люстро в золоченій рамі з кімнати Розалії, заввишки ледь не вдвічі більше за неї, а завширшки більше у кілька разів.

Джаспер весь час стояв так тихо й спокійно, що відтоді, коли він зробив кілька кроків слідком за Карлайлом, я цілковито забула про нього. Тепер він знову ворухнувся — затулив Алісу, не зводячи з мене очей. Адже і тут я являла собою небезпеку.

Я знала, що зараз він намагається з’ясувати атмосферу довкола мене, отож він напевне помітив, як мене вразило його обличчя, коли я вперше поглянула на нього зблизька.

Своїми підсліпуватими людськими очима я майже не помічала шрамів, які залишились йому на згадку про війну з армією перволітків-вампірів на Півдні. Тільки коли на них світило яскраве сонце, я могла заледве розрізнити слабенькі відмітини на шкірі.

Тепер, коли я стала бачити по-новому, шрами зробилися найяскравішими у його зовнішності. Неможливо було відвести погляду від його спотвореної шиї та щелепи — важко повірити, що навіть вурдалак міг витримати стільки зубів, які вп’ялися в його горло.

Інстинктивно я напружилася та стала в захисну позу. Будь-який вампір, хоч раз побачивши Джаспера, вчинив би так само. Шрами були — мов записи на дошці пошани. Небезпека, — волали вони. Скільки вурдалаків пробували вбити Джаспера? Сотні? Тисячі? І всі вони загинули в марній спробі.

Джаспер і побачив, і відчув, як я оцінюю його, відчув мою обережність, і криво посміхнувся.

— Едвард заледве не побив мене за те, що я не підвела тебе до люстра перед весіллям, — сказала Аліса, відвертаючи мою увагу від свого застрашливого коханця. — Ще раз йому в зуби я не попадуся.

— В зуби? — скептично мовив Едвард, зводячи вгору одну брову.

— Ну, може, я трохи перебільшую, — муркнула вона неуважливо, обертаючи дзеркало до мене.

— І може, зараз ти просто вдовольняєш власні вуаєристичні збочення.

Аліса підморгнула йому.

Але я дослухалася до цього обміну люб’язностями тільки якимсь незначним краєчком мозку. Решта ж зосередилася на особі в люстрі.

Перша моя реакція — неусвідомлене задоволення. Незнайома істота в дзеркалі була безперечно вродливою, настільки ж вродливою, як Аліса чи Есме.