Ілюзія Бога - Річард Докінз

Узагалі, страждання виміряти важко129, тож про окремі аспекти можна сперечатися без кінця-краю. Але вони анітрохи не змінюють моєї головної тези, яка стосується різниці між світськими консеквенціалістами та абсолютистськими моральними філософіями з релігійним забарвленням58. Одні переймаються питанням, чи зазнають ембріони страждань, тоді як інші більше цікавляться тим, чи можна ембріони вважати людьми. Релігійні моралісти зазвичай обговорюють питання на кшталт такого: «На якому етапі розвитку ембріон стає особою, тобто повноцінною людиною?» А світські моралісти більше цікавляться питаннями такого роду: «Немає значення, чи ембріон людський (що взагалі може це слово означати на рівні крихітного згустку клітин?); важливо те, в якому віці будь-який ембріон будь-якого біологічного виду набуває здатності відчувати страждання?»

Облудна маніпуляція Бетховеном

Зазвичай наступний крок супротивників аборту в словесних баталіях з опонентами має приблизно такий вигляд. Сенс питання не в тому, чи може людський ембріон відчувати страждання, а в тому, який його потенціал. Аборт позбавляє його шансу на повноцінне людське життя в майбутньому. Цю ідею реалізовано у відомому риторичному звороті, який від звинувачень у брудній недобросовісності захищає тільки його суцільна безглуздість. Ідеться про підступну маніпуляцію Бетховеном, котра побутує в кількох різних формах. Пітер і Джин Медавар59 у книзі «Наука про життя» наведену нижче версію цього маніпулятивного прийому приписують Норману Сент-Джону Стівесу (нині лорду Сент-Джону), члену британського парламенту та відомому світському діячеві-католику. Останній, своєю чергою, запозичив його в Моріса Барінга (1874—1945), наверненого католика й близького сподвижника таких стовпів католицької віри, як Гілберт Кіт Честертон та Гілер Беллок, переформулювавши у вигляді вигаданого діалогу між двома лікарями:

— Якщо говорити про переривання вагітності, хотілося б почути вашу думку. Батько страждає на сифіліс, а мати — на туберкульоз. Із чотирьох їхніх дітей перша була сліпою, друга померла, третя глухоніма, а четверта також занедужала на туберкульоз. Що б ви зробили в такому випадку?

— Перервав би її нову вагітність.

— У такому разі ви б убили Бетховена.

Інтернет нашпигований веб-сайтами проти абортів, які повторюють цю безглузду історію, час від час змінюючи її фактичні деталі відповідно до уподобань чи примх автора. Ось ще одна версія: «Якби ви зустріли вагітну жінку, яка вже народила вісьмох дітей, із яких троє були глухими, двоє — сліпими, одна — розумово відсталою (і все це через її сифіліс), чи порекомендували б ви їй зробити аборт? Якщо так, то ви вбили б Бетховена»130. Ця версія легенди понижує статус великого композитора із п’ятої до дев’ятої дитини в сім’ї, збільшує кількість глухих дітей до трьох, а сліпих — до двох, а також приписує сифіліс матері, а не батькові. Більшість із виявлених мною сорока трьох веб-сайтів, які повторювали історію, приписували її не Морісу Барінгу, а якомусь професору Л. Р. Еґню з Медичного інституту Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, котрий буцімто запропонував цю дилему студентам, а в кінці сказав: «Вітаю, ви щойно убили Бетховена». Хай вибачає ласкавий пан Л. Р. Еґню, але дозволю собі засумніватися в його існуванні — аж диво бере, як швидко проростають всі ці міські легенди. Я не зміг з’ясувати, чи належить ця вигадка Барінгу, чи зародилася вона ще до нього.

А сама історія безсумнівно вигадана. І повністю облудна. Насправді, Людвіґ ван Бетховен не був ні дев’ятою, ні п’ятою дитиною своїх батьків. Був він найстаршим або, якщо бути до кінця коректним, другим у сім’ї, але старша за нього дитина померла в малому віці, що було звичайною справою в ті часи, не будучи при цьому ні сліпою, ні глухою, ні німою, ні розумово відсталою. Немає жодних свідчень, щоб хоч хтось із його батьків хворів на сифіліс, хоч його мати справді померла від туберкульозу, який у ті часи косив людей наліво й направо.

Фактично, маємо справу з чистісінькою міською легендою, містифікацією, яку навмисно поширюють люди, зацікавлені, щоб у неї вірили інші. Проте справа не вичерпується облудністю цієї історії. Навіть якби вона не містила брехні, базована на ній аргументація дуже слабка. Пітеру й Джин Медавар не довелося навіть докопуватися до витоків цієї історії та перевіряти її відповідність фактам, щоб показати її нікчемність як аргументу: «Логіка цього підступного й нікчемного аргументу глибоко оманлива, адже якщо немає доказів причинного зв’язку між туберкульозом матері та сифілісом батька, з одного боку, та народженням музичного генія, з іншого, то шанси втратити Бетховена в результаті аборту значно менші, ніж у результаті цнотливого утримання від статевого акту»131. Проти лаконічного й нищівного спростування Медаварами аргументу про Бетховена нічого не скажеш (за сюжетом одного з похмурих оповідань Роальда Дала, таке саме випадкове рішення не робити аборт подарувало світові 1888 року Адольфа Гітлера). Але ж потрібна хоча б дещиця розуму (або, напевно, свобода від релігійного виховання), щоб дезавуювати підступ. Із сорока трьох веб-сайтів «захисників життя», отриманих мною в результаті пошуку через Google історії про Бетховена, жоден не відзначив нелогічності аргументу. Кожен із них (усе це були, до речі, релігійні сайти) повністю купився на облудну маніпуляцію. А на одному автором історії взагалі зробили Медавара (ще й перекрутивши написання його прізвища). Ці люди настільки хотіли вірити в помилку, сумісну з їхньою вірою, що навіть не помітили, що Медавари цитували історію тільки для того, щоб її спростувати.

Як абсолютно слушно зауважили Медавари, з аргументу про нереалізований «людський потенціал» логічно випливає тільки те, що ми позбавляємо потенційну людську душу дару життя щоразу, коли змарновуємо нагоду зайнятися сексом. Тобто з обкуреного погляду «захисників життя», будь-яка відмова здорового й плідного індивіда від сексу рівноцінна вбивству потенційної дитини! Навіть опір ґвалтівникові в цьому світлі постає як убивство потенційної дитини (до речі, серед «захисників життя» багато таких, які відмовляють у праві на аборт навіть жертвам брутального зґвалтування). Аргумент про Бетховена, таким чином, побудований на дуже вбогій логіці. Його сюрреальний ідіотизм влучно висміяно в розкішній пісні «Кожен сперматозоїд священний», яку співає Майкл Пелін під супровід хору з сотень дітей у фільмі «Сенс життя», знятому комік-групою «Монті Пайтон» (якщо ви його не бачили, дуже рекомендую). Підступна маніпуляція Бетховеном — типовий приклад логічного сумбуру, в який ми потрапляємо, коли наші голови одурманено релігійним абсолютизмом.

А також зверніть увагу на те, що «захисники життя» аж ніяк не захищають життя. Вони захищають лише людське життя. Наділення клітин біологічного виду Homo sapiens особливими правами важко узгодити з фактами еволюційного процесу. Правду кажучи, більшість супротивників аборту не вірять в еволюцію, тому їх ця суперечність анітрохи не спантеличить. Однак я все-таки стисло викладу еволюційний аргумент для тих противників аборту, які не закривають очі на науку.

Еволюційний аргумент дуже простий. Людськість клітин ембріона не закріплює за ним якогось виняткового морального статусу, повністю відірваного від інших біологічних видів. Такий статус неможливий через наш еволюційно неперервний зв’язок із шимпанзе, більш віддаленими родичами та всіма іншими живими видами на планеті. Щоб відчути цю неперервність, уявіть на секунду, що до сьогодні уцілів і був виявлений в ізольованій частині