Ілюзія Бога - Річард Докінз

і набожних політиків, але навіюють страхітливі паралелі з вузьколобим бузувірством, безсердечною жорстокістю та відвертою злостивістю афганських талібів, аятоли Хомейні та ваххабітських лідерів Саудівської Аравії. Особливо багато противних до нестерпності цитат містить веб-сторінка під назвою «Американський Талібан», починаючи з «шедевра» Енн Култер, котра, як переконують мене американські друзі, — не містифікація, вигадана в редакції сатиричної газети «The Onion»: «Ми повинні вторгатися в їхні країни, вбивати їхніх лідерів і навертати їх до християнства»119. Інші «перли» належать конгресменові Бобу Дорнену: «Вживайте слово “gay” тільки як абревіатуру фрази “Got Aids Yet?” (“ти вже підхопив СНІД?”)»; генералові Вільяму Бойкіну: «Джордж Буш був обраний не більшістю американських виборців; він був призначений Господом»; і ще один, дещо давніший, який утілює уявлення про екологічну політику міністра внутрішніх справ в адміністрації Рональда Рейґана: «Для чого захищати довкілля, якщо ось-ось гряде Друге Пришестя?» Афганські й американські таліби слугують промовистими прикладами того, що стається з людьми, які дослівно та всерйоз тлумачать свої священні книги. Наслухавшись їхніх слів, із жахом усвідомлюєш, яким моторошним було життя в теократіях Старого Заповіту. Кімберлі Блейкер присвятила цілу книгу під назвою «Основи екстремізму: Права християн в Америці» загрозі, яку несуть у собі американські таліби (хоч у ній цей термін не використовується).

Віра й гомосексуальність

В Афганістані під владою Талібану гомосексуальність офіційно каралася стратою. Причому порушників мали страчувати вишуканим методом, заживо ховаючи під стіною, яку обвалювали зверху на жертву. Оскільки цей «злочин» не виходить за межі приватного життя індивідів і здійснюється зі спільної згоди дорослих осіб, які при цьому не завдають нікому іншому жодної шкоди, маємо ще один хрестоматійний приклад релігійного абсолютизму. І моїй країні в цьому питанні немає чим пишатися. Важко повірити, але гомосексуальність у приватному житті британців трактувалася як кримінальне правопорушення аж до 1967 року. 1954 року британський математик Алан Тюрінг, котрого поруч із Джоном фон Нейманом заслужено вважають батьком ком’ютера, вкоротив собі віку після того, як суд визнав його винним у скоєнні кримінального злочину — гомосексуальної поведінки в приватному житті. Треба сказати, Тюрінга не поховали заживо під стіною, яку обвалював на нього танк. Йому гуманно запропонували вибір між двома покараннями: два роки у в’язниці (уявіть, як би інші в’язні поставилися до нього) або курс лікування гормонами, який фактично означав хімічну кастрацію і спричиняв у нього ріст грудей. Він обрав власний — третій — варіант, з’ївши яблуко, наколоте ціанідом120.

Без перебільшення можна сказати, що Тюрінг як головна інтелектуальна сила в зламі німецької шифрувальної машини «Енігма» зробив більший внесок у розгром нацистів, ніж Айзенгавер чи Черчилль. Завдяки йому та його колегам із проекту «Ультра», над яким вони працювали в маєтку Блечлі-Парк, генерали антигітлерівської коаліції були втаємничені в подробиці німецьких військових операцій ще до того, як німецькі генерали починали їх утілювати. Після закінчення війни, коли діяльність Тюрінга вже не було сенсу тримати в таємниці, його слід було посвятити в лицарі та вшановувати як одного з рятівників країни. Натомість цього тихого, заїкуватого й ексцентричного генія морально знищили за «злочин», скоєний у його приватному житті, який узагалі нікого іншого не зачіпав. І знову стикаємося в цій історії з фірмовим знаком релігійного моралізатора — пристрасно перейматися тим, що інші люди роб­лять (або навіть думають) у своєму приватному житті.

Релігійний абсолютизм «американських талібів» визначає їхнє ставлення до гомосексуальності. Вчитайтеся в слова отця Джеррі Фолвела, засновника Університету Свободи: «СНІДом Бог карає не тільки індивідів за гомосексуальність; ним він також карає суспільство за толерантне ставлення до гомосексуалів»121. Перша річ, яка відразу впадає в очі в таких людях, — це їхня християнська доброта. Що за виборці термін за терміном переобирають на посаду сенатора таку недалеку в своєму бузувірстві людину, як Джессі Гелмс, республіканця з Північної Кароліни? Людину, яка глумливо заявила: «“New York Times” та “Washington Post” самі кишать гомосексуалами. Майже кожен їх співробітник гей або лесбіянка»122. Відповідь, на мою думку, така: цей електорат складається з людей, котрі трактують мораль у вузькоконфесійному сенсі та відчувають загрозу з боку будь-кого, хто не поділяє їхньої абсолютистської віри.

Пета Робертсона, засновника Християнської коаліції, я вже згадував. Він всерйоз претендував на висунення кандидатом у президенти США від Республіканської партії 1988 року, залучивши до участі в своїй кампанії понад три мільйони волонтерів та сумірну суму грошей — тривожний рівень підтримки, якщо врахувати, що цій людині належать такі типові заяви: «[Гомосексуали] хочуть, щоб їм дозволили вриватися в церкви, зривати церковні служби, проливати кров, поширювати СНІД та плювати в обличчя священикам». «[Планування сім’ї] — це шлях до розпусти, перелюбства, скотолозтва, гомосексуальності, лесбіянства, — всього того, що засуджує Біблія». Ставлення Робертсона до жінок розчулило б найзаскорузліші серця афганських талібів: «Знаю, жіночкам буде болісно це чути, але якщо ви одружилися, то цим самим визнали над собою владу чоловіка. Христос — голова сім’ї, а чоловік — голова дружини. Так і повинно бути. І крапка».

Ґарі Поттер, президент асоціації «Католики за християнську політику», зробив таку заяву: «Коли християнська більшість здобуде владу в цій країні, в ній не лишиться сатанинських церков, буде покладено край вільному поширенню порнографії, припиняться балачки про надання прав гомосексуалам. Після здобуття влади християнами плюралізм буде проголошено аморальним і порочним, а держава відмовлятиме всім у праві чинити пороки». Під «пороком», як видно з цитати, розуміються не вчинки, які тягнуть за собою погані наслідки для інших, а приватні думки та вчинки, які не відповідають приватним уподобанням «християнської більшості».

Пастор Фред Фелпс із баптистської церкви Вестборо — ще один приклад твердолобого проповідника, якому не дають спокою гомосексуали. Коли померла вдова Мартіна Лютера Кінга, пастор Фред влаштував пікет на її похороні під гаслом: «Бог ненавидить педерастів та їхніх посіпак! А отже, Бог ненавидить Коретту Скотт Кінг і зараз карає її вогнем і сіркою там, де черв ніколи не помирає, де полум’я ніколи не гасне, а дим від її мук возноситься вгору вовіки і прісно»123. Заяви Фреда Фелпса можна просто списати не те, що він псих, і забути про нього, але ж він отримує щедру, зокрема фінансову, підтримку від людей. Згідно з інформацією з його веб-сайту, починаючи з 1991 року Фелпс організував 22 тисячі демонстрацій проти гомосексуалів (що в середньому означає одну демонстрацію на кожні чотири дні) у США, Канаді, Йорданії та Іраку, зокрема під гаслами на кшталт: «Дякуємо, Боже, що послав на землю СНІД». Особливо милою особливістю його веб-сайту є автоматичний відлік кількості днів, протягом яких конкретний, названий на ім’я покійний гомосексуал уже горить у пеклі.

Ставлення до гомосексуальності промовисто свідчить про те, до якої моралі спонукає людей релігійна віра. Такими самим лакмусовим папірцем для оцінки релігійної моралі може слугувати проблема абортів та святість людського життя.

Віра та святість людського життя

Людський ембріон — теж форма людського життя. Тому, з погляду релігійного абсолютизму, аборту немає виправдання, адже це повноцінне вбивство. У цьому світлі важко знайти пояснення зауваженому мною банальному факту, що проти відбирання людського життя на ембріональній стадії найзапекліше виступають ті, хто прихильніше за інших ставиться до відбирання життя в дорослих людей. (Заради справедливості зазначу, що це не стосується більшості католиків, хоч вони зчиняють найбільше галасу з приводу абортів.) За типовий приклад сучасної релігійності може правити «наново