Українська література » » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

---
Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
зовнішнього втручання. Мабуть, це своєрідна форма природного «контролю якості».

Деякі одурманені релігією голови не бачать моральної різниці між убивством мікроспокічного згустку клітин, з одного боку, та вбивством дорослого лікаря — з іншого. З цього приводу я вже згадував Ренделла Террі та «Операцію “Порятунок”». Марк Юрґенсмаєр у своїй моторошній книзі «Терор в ім’я Бога» розмістив фотографію отця Майкла Брея з його другом отцем Полом Гіллом, які тримають плакат із написом: «Чому не можна покласти край убивству невинних дітей?» На ній — двоє життєрадісних, звичайно вдягнених молодиків, які приязно всміхаються, — пряма протилежність лунатиків із божевільним блиском в очах. Однак вони зі своїми друзями з «Армії Бога» (AOG, «Army of God») започаткували кампанію підпалів клінік переривання вагітності й не приховують свого бажання вбивати лікарів, які роблять аборти. 29 липня 1994 року Пол Гілл, узявши рушницю, вирушив до клініки в місті Пенсакола (штат Флорида), де працював доктор Джон Бріттон. Прямо під клінікою він побачив лікаря разом із його охоронцем і застрелив обох, після чого добровільно здався поліції, заявивши, що вбив лікаря, аби запобігти майбутнім смертям «невинних дітей».

Майкл Брей послідовно захищає такі вчинки, всіма своїми словами випромінюючи відчуття високої моральної місії57, як я переконався на власні очі, проводячи з ним інтерв’ю в громадському парку міста Колорадо-Спрінгс для документального фільму про релігію. Перш ніж перейти до аборту, я вирішив прозондувати рівень його біблійної моралі, задавши кілька попередніх питань. Зокрема звернув його увагу, що біблійний закон вимагає смертної кари за перелюбство шляхом каменування, очікуючи, що Брей відмахнеться від цієї норми як неприйнятної. Але він здивував мене, палко погодившись, що у встановленому законом порядку перелюбників справді слід було б страчувати. Після цього я зазначив, що Пол Гілл, маючи повну підтримку з боку Брея, не дотримався встановленого законом порядку, вирішивши самочинно здійснити правосуддя і вбити лікаря. Брей вступився за свого колегу-священика, виправдовуючи його дії за допомогою того самого аргументу, який він використав в інтерв’ю з Юрґенсмаєром: розмежувавши вбивство-покарання, наприклад, лікаря, який вийшов на пенсію, як помсту за зроблені ним аборти, та вбивство лікаря, який досі веде практику, щоб не дати йому «регулярно вбивати дітей» у майбутньому. Я зауважив, що попри всю щирість особистих переконань Пола Гілла, якщо кожен, керуючись такими переконаннями, буде брати правосуддя в свої руки, а не підпорядковуватись національному законодавству, су­спільство швидко скотиться в прірву жахливої анархії. Хіба не було б правильніше, користуючись демократичними механізмами, боротися за зміну законодавства? Брей відповів: «Це не так просто, коли в нас немає законів, які можна б назвати справжніми законами; натомість наші закони вигадують просто так, за власною примхою, як, наприклад, так званий закон про право на аборт, який людям нав’язали судді…» Далі ми посперечалися про американську конституцію та законодавчий процес. Позиція Брея в цих питаннях виявилася напрочуд схожою на погляди войовничих мусульман, які живуть у Британії і відкрито заявляють, що дотримуються лише ісламського закону, а не демократично прийнятих законів своєї нової батьківщини.

2003 року Пола Гілла стратили за вбивство доктора Бріттона та його охоронця. Перед смертю він заявив, що однаково вчинив би так само заради порятунку ненароджених дітей. Відверто обговорюючи свою смерть під час зустрічі з журналістами, він сказав: «Переконаний, що штат, страчуючи мене, робить із мене мученика». Проти його страти сформувався нечестивий священний союз, до якого ввійшли радикальні праві борці проти абортів та борці проти смертної кари з лівого політичного крила. Ті й ті закликали губернатора Флориди Джеба Буша «не допустити мучеництва Пола Гілла». Вони справедливо побоювалися, що санкціоноване законом убивство Гілла породить нову хвилю вбивств замість того, щоб відбити охоту від душогубства, в чому й полягає ідея смертної кари. Сам же Гілл постійно посміхався, прямуючи до місця страти зі словами: «Я чекаю великої нагороди на небесах… На мене там чекає слава»128, — і закликав інших продовжити його криваву справу. Очікуючи спроб помсти за «мученика» Пола Гілла, поліція вжила надзвичайних заходів безпеки під час його страти, але кільком індивідам, пов’язаним із цією справою, надійшли листи з погрозами та вкладеними в конверт кулями.

Уся ця макабрична історія почалася з простого розходження в розумінні речей. Одні люди, виходячи зі своїх релігійних переконань, вбачають в аборті вбивство й заявляють про готовність убивати інших заради захисту невинних ембріонів, яких вони самі вирішили називати «дітьми». По інший бік барикад опинилися люди, які так само щиро виступають за аборти, виходячи з інших релігійних переконань або взагалі не маючи нічого спільного з релігією, замість якої вони керуються ґрунтовно осмисленими консеквенціалістськими міркуваннями. Вони теж вважають себе ідеалістами, які пропонують якісне медичне обслуговування нужденним пацієнтам, котрі інакше просто скористаються небезпечними для життя послугами некомпетентних підпільних баб-повитух. Кожен із таборів вважає своїх опонентів убивцями або спільниками вбивць. І кожна сторона зі свого погляду цілковито щира.

Представник іншої клініки переривання вагітності назвав Пола Гілла небезпечним психопатом. Однак люди на кшталт нього самі не вважають себе небезпечними психопатами; себе вони сприймають як добрих, високоморальних людей, які керуються Богом у серці. Я теж не думаю, що Пол Гілл був психопатом. Він просто був дуже набожним. Небезпечним — так, але не психопатом. Небезпечним через свою набожність. У світлі своїх релігійних переконань Гілл учинив праведно й високоморально, вбивши доктора Бріттона. Його проблемою була не психіка, а власне релігійна віра. Майкл Брей під час нашої зустрічі також не справив на мене враження психопата. У певному сенсі він мені навіть сподобався як чесна й щира людина, яка спокійно та вдумливо говорить, але його голова, на превеликий жаль, опинилася в лабетах отруйного релігійного дурману.

Майже всі запеклі противники абортів — глибоко релігійні люди. Щирі прибічники абортів, серед яких можна знайти як людей, котрі особисто вірять у Бога, так і атеїстів, зазвичай дотримуються нерелігійної, консеквенціалістської моральної філософії, оцінюючи все в світлі запитання, сформульованого Джеремі Бентамом: «Чи можуть вони страждати?» Пол Гілл і Майкл Брей не бачили моральної різниці між убивством ембріона та вбивством лікаря за винятком того, що, на їхню думку, ембріони були чистими й невинними «дітьми». А консеквенціалісти враховують усі можливі відмінності. На ранніх стадіях розвитку ембріон має таку саму чутливість (і зовнішній вигляд), як пуголовок. А лікар — це сформована свідома істота, яка надіється, любить, прагне, боїться, володіє величезним запасом знань, здатна на глибокі емоції і, дуже ймовірно, залишить по собі спустошену втратою вдову та осиротілих дітей, а також літніх батьків, котрі за ним душі не чули.

Пол Гілл завдав справжніх, глибоких і довгочасних ран істотам, чия нервова система здатна відчувати страждання. Лікар, у якого він відібрав життя, таких страждань нікому не завдавав. На початку ембріони, не маючи нервової системи, найпевніше не здатні страждати. Звісно, будь-яке страждання заслуговує на співчуття, але навіть якщо ембріони на пізніших стадіях розвитку, коли вже виникає нервова система, страждають, то їхні страждання однаково за своєю природою ще не є людськими. Немає жодних серйозних підстав гадати, що людські ембріони на будь-якій стадії свого розвитку страждають більше, ніж ембріони корів чи овець на тих самих стадіях розвитку. Натомість є всі підстави

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: