Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Розплющую очі від того, що на тумбі вібрує смартфон. Навпомацки тягнуся до нього рукою. Беру та кладу біля себе. Декілька секунд лежу - додивляюся сни, а там розплющую очі та нарешті лупаю на екран смартфона. Бачу, що вже одинадцята ранку.

Оце я царівна - до обіду викачуюся на ліжку. Не спеціально. Учора поки фільм не додивилася, то не могла зімкнути очей.

Але нині не про це.

У мене повідомлення від Романа.

Воно тверезить мій мозок, а тіло накачує збудженням - сьогодні же п'ятниця!

Відкриваю повідомлення та читаю:

- Привіт. Сьогодні на твоє ім'я прийде посилка (відділення пошти біля будинку) треба, щоб ти її забрала. А також ти маєш раніше з'явитися на місці, бо перед моїм приходом маєш виконати деякі маленькі завдання.

Декілька разів перечитую повідомлення. Ой… Я навіть не знаю, що чекати…. Завдання. Які? А посилка? Що у ній?

Не знаю, але переконана, що це мене здивує. У Романа напрочуд гарна фантазія.

- Привіт. А на скільки раніше мені приїхати? - набираю текст, а коли його відправляю, то корегую. Замість «раніше» написала «наріше».  І коли виправляю - приходить відповідь.

- Я можу тобі зателефонувати?

- Так.

У Романа змінюється статус із "онлайн" на "був востаннє о 11:12".

Дзенькає мій смартфон. Я беру слухавку та одночасно зриваюся з ліжка. І для чого? Не можу спокійно лежати.

Встаю на ноги, які несуть мене до вікна, за яким сьогодні доволі хмарно. Небо покрите важкими сіро-синіми хмарами.

- Ще раз привіт, - чую його голос, який одразу зігріває мене та змушує відчувати щастя.

- Привіт, - радісно відповідаю.

- Я сподіваюся, не розбудив тебе своїм повідомленням? - запитує.

- Ну… Трішки… Але варто вставати… Скоро обід.

- Ну тобі краще до обіду поспати, бо вночі тобі точно буде не до цього.

- Уже не можу дочекатися, - промовляю, а моя рука піддирає рожеву нічну сорочку. Гладжу своє стегно, уявляючи, що це робить Роман. Відчуваю приємні смикання.

- Мені подобається така відповідь, - веселий у нього голос, а на фоні чую бібікання автівок. Мабуть, він за кермом. - А щодо того, коли тобі варто з'явитися. Гадаю, що якщо ти потрапиш до квартири о п'ятій чи о шостій вечора,  то ти встигнеш усе виконати до восьмої.

Краще бути о п'ятій… Зупиняю руку, бо важко думати. Це виходить, що з дому треба виїхати десь о третій…

- А що саме я повинна виконати?

- Насте, усе ти прочитаєш у листі, який лежить у спальні на ліжку.

- Добре, - погоджуюся.

- І не забуть забрати посилку, - наголошує. - Тобі мало прийти смс-повідомлення, що вона до тебе прямує.

- Зараз гляну, - відриваю смартфон від вуха та перемикаю розмову на гучномовець. Повідомлення нема, а ось у застосунку воно є. Написано, що вона вже у відділенні. Дивлюся її опис - може дасть підказку, що там. Але опис там несильно змістовний. Написано - "товари для дому".

Які це товари? І що для дому? Велика каструля, в якій я потім повинна буду зварити до його приходу борщ?

Ідея весела… Борщ. Аби не вареники. У мене з цією стравою все погано. Ніколи вони у мене  не виходять.

- Насте?

- У застосунку пише, що посилка на місці.

- Це чудово. Тоді до вечора, - мовить Роман, робить коротку павзу, а там додає. - Не можу дочекатися, коли нарешті тебе відшмагаю.

- Ще небагато залишилося, - тихо лине мій голос.

- Так… Переконаний, що тобі все сподобається.

- Угу, - видихаю я.

На цьому наш діалог завершується. Сподобається… Ой, не знаю…

Звісно, минулу сесію я не можу назвати поганою чи вкрай мені неприємною. Але він же спеціально почав із простішого, а що буде сьогодні - точно не так солодко…

Переводжу погляд вперед і…

Бачу Платона, який стоїть на дорозі навпроти мого будинку та через бінокль зазирає прямо у моє вікно!

Що!!!

Що він собі дозволяє?

Мене охоплює неконтрольована злість. Я смикаюся від вікна у сторону, кидаю смартфон на ліжко та вилітаю з кімнати. Зараз я його приб'ю! Запхаю той бінокль у дупу!