Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Після пояснення наносить на інший сосок, який під його пальцями моментально твердіє, адже приємно це робить. І мені приємно коли, він мене торкається. Навіть якщо це покарання. Моє тіло керується іншими поняттями.

- Твоє покарання буде в тому, аби непорушно стояти на колінах із цим гелем.

- Добре, - шепочу.

Роман на сосках не зупиняється. Бере ще гелю. Наносить його між лобком та пупком, а далі на невеликі ділянки на внутрішніх сторонах стегон. Поки це робить, то на сосках таке відчуття, мов вони льодом покриваються, і подібне несильно кайфове відчуття береться під пупком.

Загребельний підіймається з ліжка та встає у мене за спиною та покриває гелем мої стопи. І добряче так на них наносить. Відчуваю товстенький шар.

Чую, як закриває гель. Встає. Обходить мене повільними кроками. Ставить баночку на стіл і питає, мов зла вчителька:

- Опиши, що ти відчуваєш?

- Морозні відчуття у місцях, де ти наніс гель. Винятком поки є ноги.

- Чудово. Ти маєш стояти в такому положенні, поки я не прийду.

- А куди ти йдеш? - підіймаю на нього голову. Нічуся. Він мене залишить наодинці?

- Насте, це тебе не має турбувати. Ти зараз відбуваєш покарання, яке заслужила. Через тридцять хвилин поговоримо. Довше я точно не буду.

Хочу заперечити. Сказати, що не стану відбувати так покарання. Проте щось мене зупиняє. Це обурення вимикається. Я схиляю голову та зліплюю вуста.

- Слухняна дівчинка, - хвалить Роман, який продовжує. - У житті різне трапляється, а тому на тумбі залишаю запасні ключі. Вони на випадок, якщо щось недобре станеться за ці пів години.

- Зрозуміла.

- Чудово, - відповідає Роман, який виходить із кімнати, а там за ним через хвилину гупають вхідні двері.