Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Добре, - погоджується Роман, не роздумуючи довго. - Може навіть так і краще буде.

Не даю йому відповіді, бо її не треба у цьому випадку.

Роман бере мене за руку, та ми йдемо до його автівки. Зі сторони звичайна пара, яка гуляє. А насправді… Домінант та його підкорена, яка має отримати покарання.

Коли сідаємо у авто, то я виймаю телефон зі сумки й пишу мамі, що мене сьогодні вдома не буде.

Вона моментально читає та відписує:

- Ок.

Після цього я ховаю телефон та кидаю короткий погляд на Романа. Він дивиться на дорогу уважним та одночасно задумливим поглядом.

Задумливим… Напевно, думає про покарання, яке на мене чекає. І що цього разу буде? Знову рукою п'ять ударів дасть? Чи може падлом? Отим зубчастим?

Ні, ні, ні… Він для інших випадків. Я ж нічого не приховувала.

У сториз усе є! Інформація у вільному доступі!

Але паніка захоплює мою свідомість. Я проти своєї волі питаю:

- Я сподіваюся, що ти хоч не падлом будеш мене карати?

- Ні, - промовляє Роман, одночасно заспокоюючи, а одночасно ні.

- А як тоді? - втискуюся у сидіння.

- Приїдемо - побачиш, - різко промовляє, що дає мені зрозуміти чітко наступне - більше нічого не скаже. І краще не дратувати.

Відвертаюся до вікна. Дивлюся, як за ним змінюються пейзажі міста, і думаю, що на мене чекає.

Переконана, що щось точно з ударних практик… Ну точно ж не в куток поставить чи змусить йому в душі спинку терти.

Опускаю очі.

Але як же все вийшло… Якби… Ой… Нема чого згадувати та шкодувати. Не повернути.

У всьому треба шукати позитив, а не сидіти канючити.

Ось він зараз зі мною. Хоч везе на покарання, але покарання ж не триватиме всю ніч. Не всю… Після цього точно буде щось приємне. Обійми, поцілунки, а найголовніше знаходитиметься поряд…

Я розумію, що це все абсолютно неправильно, але не припиняю щиро сподіватися, що Роман рано чи пізно побачить у мені саме дівчину для стосунків, а не просто підкорену… Сабу… Нижню…

Невдовзі ми опиняємося біля знайомого мені будинку та вже їдемо ліфтом. Я тримаю погляд опущеним і подумки готую свої сідниці до ударів.

Але це так безглуздо, мов дірявою сіткою рибу ловити. Скільки не готуй - страх однаково з'явиться, коли щось прохолодне торкнеться моєї шкіри. Тут без варіантів.

Проходимо до квартири. Я скидаю босоніжки та зі завмерлим подихом чекаю, що скаже мій домінант.

- Йди в душ, - дивує наказом Роман. - Голову також помий.

Збентежено тріпочу віями. Не це очікувала.

- Я чую від тебе чужі парфуми, а вони мене дратують, - пояснює, аби я, мабуть, не ставила зайвих запитань. - Я буду чекати на тебе в кімнаті.

Хитаю головою та проходжу до ванної кімнати. Швидко скидаю зі себе одяг та заплигую під теплу воду. Шампунем зі запахом яблука промиваю волосся, а тіло - гелем для душа, який пахне квітами.

Через п'ять хвилин вимикаю воду та закутую волосся у рушник. Поки воно вбирає зайву вологу, то витираю тіло до суха. Не залишаю жодної крапельки, яка потім стане котитися шкірою, даючи неприємні відчуття.

Тільки після цього скидаю з голови рушник та розтріпую пасма, із яких крапає вода.

Утім нема коли ще раз загортати волосся у рушник, аби забрати воду. Роман чекає.

Я хапаюся за ручку дверей, яка обдає пальці легеньким холодком. Страшно. Дуже страшно, що аж труситься моя рука.

Втягую носом повітря аж по зав'язку, а там його випускаю через ротика та нарешті виходжу до коридору. Гола.

Заходжу до кімнати. Бачу, що на ліжку сидить Роман. Крутить у руках телефон, а біля нього лежить синя баночка. І що у ній?

Повертає до мене голову, огортає поглядом, а після цього вимовляє наказово.

- Встань навпроти мене.

Мовчки виконую. Роблю декілька кроків та вже перед ним.

- Тобі нехолодно? - цікавиться він.

- Ні, - хитаю головою. Хочеться додати, що непогано було би увімкнути кондиціонер - трішки душно.

- Чудово, - не дає озвучити моє бажання з кондиціонером. - За свої дії ти зараз отримаєш покарання. Сподіваюся, що надалі ти не будеш чинити подібних речей.

- Не буду, - шепочу, дивлячись на підлогу, на яку падають крапельки води із мого волосся.

- Побачимо, - каже він й додає. - На коліна.

Виконую. Уже перед ним на колінах та продовжую очима вивчати підлогу. Очікую, що буде далі…

Його пальці торкаються моїх грудей. Проводить по них, ніжно… Різко забирає. Чую дивний звук. Знову торкається мене, але… Роман наносить щось на соски. Щось схоже на мазь, яка пахне дуже знайомо, а одночасно ні.

- Це охолоджувальний гель, - озвучує, продовжуючи наносити. - Інтенсивно діє десь годину - дає добряче відчутний холод, а там поступово затихає.