Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Йду та відчуваю, що з кожним кроком блідну. Все сильніше та сильніше… Напевно, вже біліша за сукню, яка на мені.

Але чому так себе нині відчуваю? Я ж нічого поганого не зробила. Зовсім! Сиділа з друзями на пляжі.  Нічого незаконного!

А його погляд каже, що у чомусь винна. Не глянув на мене, а наче одразу флогером ляснув по сідницях. Таке відчуття маю.

Чи може я накручую себе? Роман просто заскучився за своєю підкореною, а тому вирішив зустрітися. Може таке бути?

Теоретично так, а практично…

Стоп… А як він дізнався, що я саме тут? За мною стежать?

- О, Насте, це ж твій, - тихенько промовляє та штурхає мене в плече Галя. - Ти не бачиш?

- Так, він, - підіймаю голову та зиркаю на Романа. У нього серйозний вираз обличчя, але з кожним кроком, який приближає мене до нього, то послабляється.

Либонь, реально собі проблеми вигадую. Роблю з маленької мушки велетенського вола. Мені лише здалося, що він зліший за всіх чортів у пеклі. Та встигла за ті короткі миті себе звинуватити ледь не усіх бідах.

Тому відпускаю ці миті та спокійно наближаюся до Романа, який привітний.  Він коротко чмокає мене у вуста, легенько дряпаючи щетиною, яка відросла від нашої останньої зустрічі. Тоді він був гладеньким, а нині трішки бабайко.

Після цього поцілунку я встаю біля нього. Роман кладе руку на талію та якось занадто сильно впиває у неї пальці. Чи мені здається?

Здається, не здається, а треба Романа знайомити з друзями, що роблю наступної миті.

Представляю Загребельного їм. Віка його прискіпливо розглядає - оцінює мій вибір. Ігор, який тримає сумку з порожніми пляшками, киває, що приємно познайомитися, а ось Діма…

Діма без перебільшення бовдур. Виляпує таке своїм язиком, що мені хочеться його вдарити по тим гладким писанкам, які сьогодні до мене підкочував.

- О, і коли весілля? - кидає до Романа, неприємно вищиряючись, мов печене порося.

- Тебе на нього точно не покличу, - відповідає йому Загребельний.

- А на хрестини? - гигикає.

- Та навіть, коли сконаю від старості, то не захочу, щоб на моїх похоронах був, - морозним голосом йому у відповідь кидає Роман, а там змінює тон голосу - весело додає. - Жарт. А щодо весілля - я не люблю багато людей на подібних заходах. То не вечірка, де всіх охочих раді бачити. Закрите свято.

Діма хмуриться, а Галя та Віка мають переможний вираз обличчя, бо Роман «взув» цього язикатого бовдура, а Ігор… Ігор усе прослухав. Відривається від телефону та нічого не розуміє. Знову пірнає у свій смартфон.

- Ми думаємо піти десь посидіти, - задає розмову Галя. - Може…

- Я хочу трішки "вкрасти" у вас Настю, - уриває її. - Сильно скучив, а тому хочу побути з нею наодинці.

- Ну це вже ваші справи, - стинає плечима Галя.

Віка, Галя, Ігор та невдоволений Діма прощаються з нами - йдуть. А ми поки залишаємося на мосту.

Я обертаюся до Романа. Він дивиться на річку, яка зараз тече спокійною та широкою веною. Не бурхлива артерія, як це було вдень.

- Як ти дізнався, що я тут? - цікавлюся у нього та одночасно тішуся, що він сказав при всіх - сумує за мною. Це так мило.

- Твої та Галині сториз подивився, - переводить очі на мене. Недобре очима огортає. Ніби реально ляскає флогером. - Вони мені допомогли встановити, де тебе перехоплювати… Насте, я дуже злий.

- Чому? - розгублююся та поки відмовляюся вірити, що мені не здалося, що він злий.

- Тобі назвати всі причини? - сильніше притуляє мене до себе.

- Так.

- Ну тоді уважно слухай. Їх небагато, але вистачило, аби добряче розлютити мене. Якого дідька ти пиячила на березі річки? А друге - на одному сторис тебе обіймає отой шпаркий на язик нахаба - Діма. На пояснення маєш три хвилини. Час пішов. Слухаю тебе.

Я розкриваю рота та зависаю. Не так же ми сильно пиячили, а обійми… Це були зовсім не обійми.

- Романе, та він дуркував, - намагаюся пояснити. – Тоді до всіх протягував руки для обіймів. Навіть до Ігоря. Тому не треба…

- Та хоч до Василя, - раптово уриває. Не дає мені три хвилини. - Насте, ми ж наче про щось домовлялись? На період цих стосунків - ніхто не блядує.

Як же різко сказав останнє слово. Воно мені неприємне.

- Романе, ти це перебільшуєш…

- А якщо я запишу сторис із невідомою дівчиною?

- Ти ревнуєш?

- У нас є домовленість, - дає стальний аргумент, який вбиває моє запитання. - Але гірше - пиячити на березі річки. Зовсім про свою безпеку не думаєш… І чому тебе постійно до води тягне.

Роман кип'ятиться. Дуже сильно. І треба було, щоб саме так усе сталося?

- У п’ятницю все розпочнеться з покарання за твою легковажність, - відповідає Роман та трішки послабляє свою хватку та назад відвертається до річки.

Почуті слова про покарання не дивина. Очікувала, що отримую його. Але всі ці дні сидіти та знати, що все стартує з покарання. Я так не хочу.