(не) Вірний, або Ти моя, крихітко! - Аня Стар

Вікторія вигнулася і широко розплющила очі. Її гострий, короткий зойк разом із видихом полегшення Редді ввібрався в стіни квартири. Вона бурмотіла щось нерозбірливе, ніжно притискаючи голову чоловіка до своїх грудей, проте він почув, задоволено рахуючи гучні й часті удари її серця: "Мій..." — лише одне коротке й таке просте слово. Без пафосних, банальних промов, які не могли вмістити в собі все, що відбувається між ними. "Твій..." — прошепотів він подумки у відповідь, не в силах вимовити й звуку.

Вікна в спальні були не зашторені, промені невірного місячного світла висвітлювали стелю і частину кімнати з розкиданим ліжком і двома втомленими, але ні про що не шкодуючими людьми. Нічне життя міста було всього лише фоновим шумом у маленькому світі цих чоловіка і жінки. Вони продовжували лежати в обіймах одне одного, розділяючи тихе, спокійне море свого щастя. Хоча найголовніше їхнє щастя зараз спить у своєму ліжечку, а завтра обійме своїх батьків, щасливо їм посміхаючись. Таке щастя заслуговує на маленького братика...

— Редді, у мене гарна новина...Ти знову станеш батьком!

Ставте лайки, пишіть коментарі та підписуйтесь на мене, щоб не пропустити вихід нових історій

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно