Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— Славо.... — Саша, здавалось, була розчулена.

— Відкривай наступну, — сказав, присівши поруч з нею.

Тут також була мішура і ще одна коробка менше. Саша одразу ж почала шукати подаруночок в мішурі. Тепер тут був ланцюжок.

— Памʼятаю, що на третьому курсі ти носила щось подібне, а потім загубила. Дуже сумувала, — додав я. — Я купив його ще тоді, спеціально підпрацьовував заради цього, памʼятаєш, ти ще питала, з чого це я пішов на нічні зміни посеред року? — я усміхнувся. — Але як тільки я купив його, ти почала зустрічатись з тим пʼятикурсником і довелось залишити ланцюжок у себе.

— Славо, у мене слів нема, чесно... — вона почала відкривати наступну коробочку.

Коробочка за коробочкою, ще пʼять разів вона діставала маленькі памʼятні подаруночки і ось коли час дійшов до останньої, ми знов почули голос моєї сестри...

— Славо, Сашо, Новий рік за хвилину! — прокричала вона. Слава богу, хоч не пішла до нас.

Коли відкрила останню, то побачила в ній ще одну, коробочку для прикрас, червону у формі серця, але не поспішала брати її. Та й не мала.

Я дістав коробочку і став перед Сашею на одне коліно, відкривши її.

Всередині була каблучка з тринадцятьма маленькими камінцями.

— Сашо, я кохаю тебе і хочу, щоб ми завжди були разом. Ти вийдеш за мене?