Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук
Марсель Лакруа підняв голову, але нічого не сказав. Замість нього заговорив Даніель Монін:
— Неправда. Думаю, це той випадок, коли келих наполовину повний. Пілоти не могли скерувати літак на друге коло мовчки. З вигуків, звуків і команд у кабіні можна буде встановити, за скільки часу до зіткнення вони побачили перешкоду, на основі чого оцінити відстань до снігоочисника. Крім того, якщо, як нас запевнили, запис у відмінному стані, ми маємо почути звук двигунів, що виходять на повну потужність.
— Усе правильно, — підтримав худорлявого колегу Марсель. — Треба чекати записів розмов із кабіни пілотів.
— Отже, єдине, що маємо на цей момент, — то снігопад? — розчаровано мовив Паск’єр. — Крім нього, жодного об’єктивного фактора, що міг вплинути на перебіг подій під час аварії?
Несподівано в Діаниній сумці, відволікаючи всіх від того, що сказав Робер Паск’єр, задеренчав мобільний телефон. Діана здригнулась, секунду не рухалась, наче сподіваючись, що телефон затихне сам по собі, а тоді, бурмочучи під ніс слова вибачення, перескакуючи з французької на українську і назад, похапцем полізла в сумку за мобілкою. Добувши телефон, вона зиркнула на екран.
«Мама».
— Пробачте… — вона пожалкувала, що стягнула вимите придбаним учора в «Forum des Halles» шампунем (і через те неслухняне) волосся в тугий хвіст і не могла тепер сховати за вільними пасмами очі. З силою натиснувши «Відбій», вона відклала телефон. Потому, не дивлячись ні на кого, стягнула резинку і розпустила волосся. Відразу після цього їй трохи полегшало.
Чоловіки відвернулись, і тільки Марсель Лакруа продовжував, злегка мружачись, дивитись на українку.
— Мені здається, Діані Столяр є чим поділитись, — зненацька сказав він.
— Мені? — вона згадала розмову з Авер’яновим. — Ні…
— З приводу невідповідності між наведеною в погодному звіті METAR величиною видимості та реальною горизонтальною видимістю на момент посадки «ААРОНа 44».
— Що? — стрепенувся Жан-Робер Ґуерін.
— Яка невідповідність? — гмикнув Жерар Пеллерін.
Чоловіки зацікавились. Діана зашарілась, а тоді фальшиво прокашлялась, відчуваючи, як терпне шия, німіють ступні й долоні. Французькі слова, що роїлись у мозку секунду тому, розлетілись, гайнули навсібіч, наче зграя наляканих пострілом горобців. Розказувати чи ні? Авер’янов просив не говорити. Але вона й не говорила, її почали розпитувати, а відповідати на запитання Григорій Макарович не забороняв.
— Ну… — щойно вона намірилась розповісти про вчорашнє опівнічне розслідування, телефон задеренчав знову.
І знову телефонувала матір.
«Блін!» — розізлилась Діана, водночас усвідомлюючи, що поряд зі злістю по серцю розпливається крижаний неспокій. Раптом щось сталося з Данею?
— Вчора я… ми, ем, коли ми дивилися… — вона вдруге натиснула «Відбій», але геть забула, що мала розказувати. Крутячи телефон у руках, мнучи резинку для волосся, вона благально позирала на Марселя.
Француз підбадьорливо всміхнувся і, все зрозумівши, заговорив замість неї. Так було легше: Діана з чистою совістю могла доповісти Авер’янову, що сама ні слова не сказала про свої підозри.
— Вчора ми аналізували наявні на цю мить документальні свідчення, що стосуються катастрофи, у тому числі записи з камер спостереження, розташованих на Терміналі 1, і Діана зауважила, що реальне значення видимості на рівні землі відчутно більше за вказане у звіті METAR, випущеному за чотири хвилини до катастрофи.
Даніель Монін швидко перебрав папери біля ноутбука, витягнув аркуш з учорашнім METAR’ом, окинув рядок скептичним поглядом і підсунув звіт Марселю.
— О, дякую, — Марсель Лакруа підняв аркуш і показав присутнім. — Тут зазначено, що видимість не перевищує трьохсот метрів…
— Сто п’ятдесят за межами смуги 22L, — підказала Діана.
— Так, поза смугою ще менше, зате на одному з відеозаписів видно, як уламки літака пролітають по 04R-22L, яка знаходиться… на відстані більш ніж півкілометра від термінала.
Чоловіки зашепотілися, Пеллерін шпигнув Діану недобрим поглядом, збагнувши, про що вона запитувала на допиті. Марсель пустив аркуш з погодним звітом по колу, щоб кожен охочий міг переконатися.
— Покажіть відео, — голосно попросив Жан-Робер Ґуерін.
Марсель забрав у Даніеля ноутбук, відшукав потрібний файл і запустив відеозапис, розвернувши екран до колег. Діана, відчуваючи, як поступово минає заціпеніння, примусила себе вкотре додивитись півхвилинний ролик до кінця.
— А ви спостережливі, — з ретельно прихованим захопленням мовив Даніель Монін.
— Люблю помічати те, чого не помічають інші, — скромно відказала Діана.
— І що? — піднявши ліву брову, запитав Пеллерін. — Я ще вчора казав, що на момент катастрофи снігопад стишився…
— Але ви не казали про зростання горизонтальної видимості до семиста — а може, навіть більше — метрів, — Діана нарешті опанувала себе та долучилась до дискусії. Ненадовго їй вдалося відтиснути на задній план думки про матір і Данила.
Жерар Пеллерін сторопів від того, що українка, яка годилась йому в дочки, зважилась перечити.
— Ma chérie[85], повторюю: і що з того?
Діана набрала в груди побільше повітря і почала розказувати (вона не мала вибору — цієї частини Марсель не знав):
— Здається, я знайшла причину раптового покращення видимості над аеропортом, я не знаю тільки, наскільки кращою вона стала… — далі вона коротко описала хід своїх думок і вчорашню розмову з Джеррі Маклюром, пілотом рейсу BA327. Чоловіки притихли й уважно слухали; навіть з обличчя Пеллеріна на якийсь час зійшов скептичний вираз. — Оскільки камери зняли уламки «ААРОНа 44» з відстані шести сотень метрів, я припускаю, що видимість уздовж посадкової смуги могла бути більшою і пілоти могли б зреагувати раніше…
— Проте вони не зреагували, — клацнув пальцями Жерар Пеллерін, — бо не бачили «Øveraasen»! Вас не було того вечора в диспетчерській, ви уявлення не маєте, що відбувалося за вікнами, і, попри це, намагаєтесь переконати мене, що пілоти могли зреагувати раніше. Це якась… якась маячня!
— Але записи… — спробувала захищатись Діана.
— Це справді маячня, — сконфужено прогугнив Паск’єр, промовляючи, неначе сам до себе. — Якщо вона має рацію, то в нас тепер узагалі нічого немає: Ноель чистий, а снігопад більше не визначальний фактор. Якого біса він тоді розбився?
— Потрібні записи, — зронив представник EASA.
— Потрібен пілот, — не піднімаючи голови, докинув Жан-Робер Ґуерін, — живим…
— Що ви пропонуєте? — ковзнувши язиком по тонких пересохлих губах, ігноруючи всі останні репліки, запитав у Діани Даніель Монін.
Жінка знизала плечима і нерішуче проказала:
— Поки не опритомнів Радислав Ротко, можна взяти інтерв’ю у всіх диспетчерів,
