Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук

Відчуваючи, як між лопатками проступають краплини поту, як вони набрякають і, лишаючи по собі холодні струмки, збігають на поперек, Григорій заплющив очі та кілька хвилин сидів нерухомо, майже не дихаючи, дослухаючись до пришвидшеного калатання серця. Він збагнув, що щойно спалив за собою мости.

Відтепер — як літак у грозу: тільки вперед і тільки вгору.

36

15 лютого 2013, 10:09 (UTC +1) Штаб-квартира ВЕА, Ле-Бурже

За столом зібрались Марсель Лакруа, Жерар Пеллерін, Даніель Монін, Денис Плюйко, Робер Паск’єр і троє незнайомих Діані чоловіків. Присутні по колу представились, і Діана дізналась, що найстарший серед незнайомців — це Жан-Робер Ґуерін, виконавчий директор компанії «Франс Континенталь»; вишукано вдягнутий, схожий на адвоката чоловік середніх років, що сидить, тримаючи спину рівно, ліворуч від Ґуеріна, — один із його заступників; а неохайний товстун із жахливо підпухлими очима, що розташувався біля протилежного краю стола, напроти Діани, — це представник EASA, Європейської агенції авіаційної безпеки, чиє ім’я вона не розчула. Троє з восьми чоловіків тримали перед собою паперові стаканчики з кавою. Перед Даніелем Моніном стояв ноутбук. Крім того, перед кожним учасником наради лежали блокнот, ручка і прості олівці з фірмовим логотипом ВЕА.

Бічна стіна зали для нарад, розміщеної на другому поверсі будівлі французького Бюро розслідувань та розгляду питань безпеки цивільної авіації, складалась зі скляних, від стелі до підлоги, панелей, що межували з коридором. Час від часу коридором проходив той чи той співробітник ВЕА, і це відволікало Діану.

— О’кей, будемо починати, — сказав Марсель.

— Ґастон Лем’єр не зміг прийти, — повідомив Пеллерін. — Бідолаха все ще не може оговтатись.

— Я розумію, — Марсель невиразно змахнув у повітрі рукою, а тоді повернувся до колеги. — Почнемо з Даніеля. Мені здається, що те, що він розкаже, має найбільше значення для розслідування.

Монін відірвав погляд він екрана, нахилив кришку ноутбука, щоб вона не заважала йому бачити присутніх на нараді, і заговорив. Діана, вперше почувши його голос, несвідомо зморщила носик: слова деренчали так, наче язик Даніеля був не з плоті, а з жерсті.

— Учора їздив до Мо, розмовляв із мадемуазель Свєтланою Новіковою, білорускою за національністю. До останнього часу Новікова працювала на посаді провідного спеціаліста відділу маркетингу і збуту в «ArcelorMittal»… — Монін обвів усіх поглядом, показуючи, що готується сказати щось важливе, — і протягом двох минулих місяців зустрічалася з Ноелем Леґрасом, водієм снігоочисника, який, як ви знаєте, опинився на активній смузі. За словами Свєтлани, кілька днів тому вони з Ноелем розійшлись.

— Кілька днів? — перепитав Робер Паск’єр. — Вона, що, не може згадати день, коли послала на хер свого коханця? — Паск’єр був безпосереднім начальником Леґраса і йому не подобались намагання деяких учасників слідчої групи спихнути вину за катастрофу на водія снігоочисника. З тієї причини сьогодні вранці, за півгодини до початку наради, він ледь не побився із Жераром Пеллеріном.

— Річ у тім, що як такої розмови про припинення стосунків не було. Новікова просто повідомила Леґраса, що її переводять в інше відділення «ArcelorMittal» і, відповідно, вона переїжджає. Після цього вони кілька днів не спілкувалися. Вона не знала, що він так переймається через розставання.

— Тобто ініціатива була Новікової, — вставив репліку Марсель Лакруа.

— Звісно, ініціювала розрив Новікова, — відповів Даніель Монін. — Важливо інше: Свєтлана розповіла, що за день до катастрофи, ввечері 12 лютого, Ноель Леґрас приходив до неї додому, довго терся під дверима під’їзду, довго і настирливо тиснув у дзвінок її квартири. Новікова не відчинила і не відповіла, таким чином даючи зрозуміти, що між ними все скінчено. Згодом Леґрас забрався геть. Він виглядав — знову ж таки за словами білоруски — страшенно пригніченим, розчавленим.

— Ви хочете сказати, месьє Монін, — озвався Жерар Пеллерін, — що Ноеля Леґраса перемкнуло, і він викотив на діючу смугу снігоочисник, оскільки перебував у поганому настрої через розрив зі своєю пасією?

Пергаментна шкіра Моніна посіріла, свинячі оченята непривітно мигнули з-під тонких брів.

— На відміну від вас, месьє Пеллерін, я поки що не озвучив жодної гіпотези чи версії, — холодно парирував Даніель Монін. Його тонкий і такий же сухий, як і шкіра, язик ковзнув по губах, очі не відклеювались від Пеллеріна. — Я лише викладаю факти, які роздобув учора ввечері, у той час коли ви відпочивали. — (Жерар Пеллерін збілів, губи стислися в риску). — Однак якщо ви запитаєте мене, що я думаю з приводу вашого припущення, то скажу, що, так, цілком імовірно: психічний розлад через розрив із коханкою вплинув на працездатність Леґраса і став одним із вирішальних факторів, які спричинили дезорієнтацію на летовищі. — Пеллерін, скривившись, зневажливо відмахнувся, показуючи, що він думає про почуте. Монін проігнорував диспетчера і продовжив: — Я маю всі підстави так вважати, бо годину тому отримав мейл із лабораторії, куди доправили на аналіз останки водія і у якому чорним по білому написано, що в крові Леґраса не знайдено ні надлишку алкоголю, ні слідів психотропних чи наркотичних речовин. На цей момент це лише мейл; офіційне підтвердження має бути надіслано на поштову адресу ВЕА сьогодні після обіду.

Чоловіки за столом неспокійно заворушились, а Пеллерін пополотнів ще дужче: одна з основних версій не підтвердилась.

— Лови гостинець, мурло! — огузкуватий, товстошиїй Робер Паск’єр не стримався і тицьнув Жерару Пеллеріну середнього пальця. — Мій хлопець був чистим! Алкоголю не було!

— Пішов ти, — огризнувся Паск’єр.

«Ого…» — подумала Діана, спостерігаючи за французами. Присутні в залі для нарад скидалися на дипломатів ворогуючих держав, яких ледве затягли за стіл переговорів, а не на команду однодумців, котрі зібрались, щоб гуртом розслідувати катастрофу «ААРОНа 44». Вона зиркнула на Марселя Лакруа; той, піймавши погляд, вибачливо двигнув кошлатими бровами і непомітно стенув плечима, чи то показуючи, що не відповідає за цирк, на який обернулась нарада, чи то беззвучно просячи вибачення за слова, що вихопилися в гарячих голів.

— Ось тобі! — не заспокоювався Робер Паск’єр. Схилившись над столом, начальник наземних служб аеропорту витягнув руку і тицьнув палець просто під ніс Пеллеріну.

— Засунь його собі в задницю! — спалахнув диспетчер, після чого доказав, неголосно поскрипуючи зубами: — Це ж навіть не моя зміна була…

Втрутився Марсель:

— Агов, друзі! Панове! Давайте будемо чемними і не переходитимемо на особистості, — говорячи, він постукував широкою долонею по столу. — Давайте