Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— Привіт, Даня, як справи? Я тут влаштовую новосілля. Так, так… Сьогодні о сьомій. — ще десяток таких дзвінків, і Назару вдалося зібрати невелику компанію для святкування новосілля, основну масу яких складали ті ж особи що були на вчорашній вечірці у Максима. Із усіх запрошених, погодились прийти Ярослав, Данило, Дмитро з Вікторією, Максим з Інною та Софією. Йому Дуже хотілося покликати Вероніку, але в даний момент, у нього не було її номера, та і він, якщо чесно, не пам’ятав як її звуть, тому він вирішив подзвонити Максиму, аби той поговорив з своєю дівчиною, щоб вона в свою чергу запитала у своєї подруги Софії номер телефону Вероніки. Для Назара, ця схема, була ідеальна, мінімум зусиль і незручностей для кожного, та на щастя, усе виявилось в стократ простіше. Коли він дзвонив Максиму, слухавку підняла Інна, а коли Назар почав пояснювати усю вигадану ним комбінацію, Інна відповіла що він дарма трудився, адже у неї є номер телефону цієї подруги, і вона ніколи їй не розповість, що Назар забув її ім’я.

Отже, отримавши заповідне, він набрав її номер телефону, зберіг його підписавши абонента як «дівчина з вечірки Макса» і подумав «Головне щоб вона не побачила як я її підписав».

Декілька хвилин Назар вдивлявся в її номер, та ніяк не міг наважитись натиснути виклик, кілька разів він таки натискав кнопку, а потім скидав ще до того як підуть гудки. «А що я втрачаю? Скаже так — буду радий. Скаже ні — нічого страшного, переживу» сказав він сам собі.

Серце його билось шалено, з кожним гудком воно билося все сильніше, йому здавалося що воно того не варто, та він розумів, що вже надто пізно, якщо він зараз кине слухавку, вона рано чи пізно до нього перетелефонує.

— Алло. — відповіла Вероніка, своїм як мед солодким голосом. У Назара раптом пересохло в горлі, він не міг і слова промовити. — Алло, хто це? — повторила вона.

— Алло. — прохрипів Назар, трохи прокашлявшись він продовжив. — Вероніко, це я, Назар, з вечірки Макса. — він навмисно назвав їй своє ім’я, адже якщо він не пам’ятав її імені, то цілком можливо що і вона не пам’ятала як його звуть. І так і було, вона справді не пам’ятала, не тільки його імені, вона майже нічого не пам’ятала з того вечора, адже тоді вона добряче напилась і до останнього не вірила в слова своєї подруги про те, що вона з кимсь цілувалась на вечірці.

— А, це ти. — сухо відповіла Вероніка, вона і найменшого уявлення не мала хто такий цей Назар, і як він виглядає, та і взагалі, їй було соромно за свою вчорашню поведінку, тому вона не дуже і хотіла бачитись із кимсь з вчорашнього вечора. Вона добряче напилась і майже нічого не пам’ятає.

— Слухай, я тут влаштовую сьогодні новосілля, ну вечірка буде в мене сьогодні. — почав мямлити він. — Буде Макс, Інна, і інші, ну ти б мала їх знати, а може і ні. — коли він закінчив, настала пауза, він не знав що йому казати далі.

– І що? — запитала Вероніка.

— Ну, я б хотів запитати тебе, чи не хотіла б ти прийти.

— Я подумаю. — сухо відрізала вона.

— Ну зрозуміло, то може тобі зателефонувати пізніше? — запитав Назар, він відчував що розмова геть не клеїться і вона не дуже налаштована на діалог із ним.

— Не треба дзвонити. — відповіла вона. — Якщо я щось надумаю, я сама перетелефоную.

— Ну гаразд, тоді до зустрічі.

— Ага, бувай. — в її останніх словах відчувалась нотка посміху, наче вона хотіла сказати «Так, так, надіяйся що я прийду», і він надіявся, логіка підказувала, що сподіватись немає на що, та серцю не накажеш, тому він вирішив надіятись і вірити в краще.

«І як, чорт забирай, має виглядати новосілля?» — запитував він сам себе, адже ніколи раніше він не бував на новосіллях. Така вечірка як у Макса, тут не вийде, адже запрошено десяток людей, і доведеться з усіма спілкуватись, та і його квартира не така велика, як будинок батьків Макса.

Прозвучав дзвінок в двері, це були Данило, Ярослав та Дмитро з Вікторією.

— Привіт, друже. — почав Данило. — А ти, я бачу, непогану тут влаштувався.

— А ти що думав, я тут жарти жартую? — жартував Назар, та як завжди ніхто не засміявся.

Назар вирішив влаштувати свято по простому, так як в принципі вмів. У вітальні він розклав великий стіл, замовив різні салати, закуски, суші та піцу, і виставив найдорожчий алкоголь на стіл, не встигли вони і випити по першій склянці, як знову прозвучав дзвінок, то були Максим з Інною.

— Привіт щасливчик. — привітала його Інна. — Це тобі від нас на солодке життя. — та вручила йому пляшку недорогого рому.

— Оу, дякую, дуже приємно. — відповів Назар, та запросив їх до столу. Йому дуже сподобався цей милий знак уваги у вигляді пляшки рому від Максима та Інни, але йому стало трохи незручно куди його подіти, адже якщо він поставить його на стіл, то вони можуть подумати що він це зробив спеціально, напоказ, адже це був би найдешевший напій серед присутніх. В зворотному випадку ситуація була б та сама, якби він сховав це ром кудись подалі від гостей, вони б могли подумати що йому стидно пити такий дешевий алкоголь.

— Назік! — вигукнув хтось з вітальні. — Ти там ще довго, тут пійло гріється.

– Іду! — крикнув він у відповідь, а поки Максим з Інною роздягаються, він вирішив непомітно поставити подарований ром на стіл, поставити так, ніби ненароком, не в середині, щоб інші пляшки не затуляли його, і не збоку, щоб він не кидався одразу в очі, а так ближче до себе, але не в першому ряду.

— У мене є тост! — викрикнув Максим. — Давайте вип’ємо за те, щоб Назіку щастило надалі, адже чим більше ти виграватимеш, тим частіше ми приходитимемо до тебе в гості.

— Дякую. — з посмішкою відповів Назар, йому давно вже не було так приємно. Всі підняли свої бокали і випила за вдачу Назара, потім ще раз випили, ще, ще і ще. Все виглядало не так як завжди. Його друзі в його очах набуло зовсім іншого вигляду. Раніше, його завжди тяготила їх присутність, чи радше його присутність біля них, але тепер, йому здавалося що це і справді його друзі.

— За твоє здоров’я. — викрикнув хтось за столом. Всі підняли свої бокали та