Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

— Ти мене задовбав, — буркнув Морван і підвівся. — Я мушу готуватися до відльоту.

Трезор уклонився, ніби вибачаючись. Розіграв це аж надто театрально, з гримасами в'їдливої пантоміми. Комедія дель арте під соусом пілі-пілі.

— Понтуазо ніколи не дозволить твоєму синові туди їхати.

— Хто?

— Новий командувач МООНДРК. P-реальний зануда.

Морван пригадав, що перетинався в аеропорту з тим канадцем; у нього ще ззаду з-за пояса стирчала гвинтівка «FAMAS». Ерван точно довго паритиметься, перш ніж виїде з Лубумбаші.

Він вирішив завершити розмову прийнятною для всіх темою:

— А як там Нсеко? Чи посувається розслідування?

— Яке розслідування? — генерал знову вибухнув сміхом.

Цього чоловіка з народу бемба знайшли на його власній віллі з розкритою грудною клітиною без серця. Убивця або вбивці скористалися циркулярною пилкою. Ніхто не намагався дізнатися щось про виконавців. Запам’ятався лише символ: Нсеко схибив і був покараний. Майже банальне повідомлення в країні, впродовж двадцяти років охопленій війною.

— Бажаю тобі гарної подорожі, брате, — сказав генерал. — Присилай звістки.

Морван замислено спостерігав, як він віддаляється. Хто вбив Нсеко? Тутсі, конкуренти на ринку колтану? Партнери-контрабандисти? Сам Мумбанза? Можливо, настав час по-справжньому поставити собі це запитання.

Нсеко був одним із тих небагатьох конґолезців, які завжди в курсі нових покладів: чи заговорив він, перш ніж померти? Якщо так і сталося, то на пагорбах на Морвана вже чекатимуть незворушні хлопці з електропилкою.

Ніби на підтвердження його підозр, перш ніж зникнути з поля зору, Мумбанза обернувся та обійняв за плечі свого моторошного цербера.

— Та головне, — гукнув він глузливо, — пам’ятай: у разі неприємностей відр-разу ж зв’язуйся з полковником Бісінґ’є!

— Давно я вас не бачив.

— Це ви мене запросили.

— Я хвилювався.

— Знаю, що ви збираєтеся мені сказати.

— То скажіть за мене.

— Терапія має бути регулярною. Відмовившись від неї, я все зіпсувала. Жодного шансу на одужання.

— У цій сфері не можна говорити про… одужання.

Ґаель зітхнула:

— Не минуло й п’яти хвилин, а ви вже виїдаєте мені мізки своєю погордою. Не доколупуйтеся до дрібниць.

— Присядьте.

— Я ліпше на канапу.

— Як забажаєте.

Вона лягла, схилила голову на подушку з непальським вишиванням, на подив знайому. Із підліткового віку в зв’язку з рецидивами анорексії побувала в багатьох психіатрів і психоаналітиків — Ерік Катц був найсвіжішим. Минулого травня вирішила припинити лікування в нього — просто без попередження.

Цей чоловік вплинув на неї глибше за інших, але страшні події вересня все звели нанівець. І ось він сам їй зателефонував, аби запитати: «Як ваші справи?». Домовилися про зустріч без жодних зобов’язань, і ця перспектива зігріла їй серце. Хто не був закоханий у свого психолога?

Ґаель дозволила тиші заповнити кімнату. Пригадувала всі сеанси, впродовж яких не промовила й слова. Ціла епоха… Вона возз’єднувалася з кожною дрібничкою. Тріщинки на стелі. Книжки Фройда та Лакана — їх видно, якщо підняти голову. Запах кедра плив кімнатою. Складалося враження, ніби вона лежить у теплій ванні, й це поволі руйнує всі захисні бар’єри.

Мовчанку порушив Катц:

— Я все-таки чув дещо про ваші справи.

— Від кого?

— З лікарні Святої Анни.

— Ви просто ніби в Штазі[20] служите.

— Ну, ви маєте медичну карту, оце й усе. Я ваш психолог, і…

— Вам зателефонували?

— Так, наступного дня.

— Вам розповіли?

— У загальних рисах, але я хотів би обговорити це з вами детальніше.

Чари возз’єднання розтанули. За кілька секунд канапа перетворилася на розжарену пательню. Дівчина мовчала. Психолог теж не озивався. Можна було подумати, ніби він вислизнув потаємним ходом.

— У мене був план… — зрештою зважилася Ґаель, — … знищити батька.

— Ми часто про це говорили.

— Ні. Тоді в мене був конкретний спосіб стерти його на порох.

— Як ви збиралися це здійснити?

— Я випадково отримала доступ до конфіденційної інформації про родовища колтану в Конґо.

— Що таке колтан?

— Рідкісний мінерал, який видобувають у Центральній Африці. Його використовують для виробництва мікросхем, зокрема в мобільних телефонах, ігрових консолях. Мій батько заробив на цьому цілий статок.

— Я думав, він начальник поліції.

— Служба йому не завада. Паралельно з кар’єрою фліка він завжди мав якісь справи в Конґо.

Вона зробила паузу. Лікар заговорив не відразу. Можливо, робив нотатки…

— Що за інформація?

— Минулого року розвідувальна група відкрита значні поклади в місцевості, яку контролює батькова компанія, і їх, незважаючи на війну, можна було б експлуатувати. Про це знав тільки він.

— Ви продали ці дані?

— Ні. Я безкоштовно передала їх знайомим банкірам.

— Як ви з ними познайомилися?

— Ви самі знаєте.

Знову мовчання, жодного докірливого слова.

— Яким конкретно був ваш план?

— Не знаю, нічого не тямлю в фінансах, але інтуїтивно відчула, що ця інформація могла б наробити галасу. Я свого домоглася. Ті банкіри масово скупили акції «Coltano». Це спровокувало непередбачене зростання курсу, і батько опинився по вуха в лайні. Його конґолезькі партнери подумали, що то він купив акції, аби прибрати все до рук.

— Усе аж так серйозно?

— Бачу, ви їх не знаєте. Я, до речі, теж. Але зважаючи на те, що говорить батько, вони не жартують.

— Але якщо то був не він…

— Чорні також почали міркувати, чого б це раптом хтось купував акції «Coltano», якщо старі шахти компанії спокійно собі працюють.