Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років - Бодо Шефер

Отже, кожна проблема приховує можливість зростання. Коли ми лише ставимо собі питання: «Як я вирішую проблему?» — це мало що змінює. Та ми можемо поставити собі питання: «Як змінити ситуацію так, щоб ця проблема більше не виникала?». Ця нова ситуація завжди значить розширення сфери нашого контролю.

Приклад: ви повертаєтеся додому після вечірки й бачите, що вас обікрали. Двері взламані, багатьох речей бракує. Якщо ви зараз лише хочете вирішити проблему, то телефонуєте слюсарю та страховим агентам. Якщо ж прагнете змінити ситуацію так, щоб ця проблема більше не виникала, тоді зробите більше. Наприклад, встановите сигналізацію й купите собаку. Отже, ви створили для злодія вкрай несприятливу ситуацію й розширили свою сферу контролю. Ваша домівка охоронятиметься, навіть коли вас немає вдома. Благополуччя не досягнеш, ухиляючись від проблем. Хто хоче мати більше грошей, має також бути готовим стикнутися з великою кількістю проблем.

3. Правильні питання

Ми вже говорили про те, що якість наших питань визначає якість нашого життя. Чому це так? Впродовж усього життя ми перебуваємо у внутрішньому діалозі. Мозок постійно ставить нам питання, на які ми самі ж і відповідаємо.

Коли питаємо себе: «Я впораюся з цим?» — то не виключаємо можливості помилитися. Лише на підставі такої постановки питання залишаються принаймні рештки сумнівів. Кращим питанням було би: «Як я з цим впораюся?». Воно виключає можливість невдачі. Ви це зумієте. Питання лише — як. Це змушує шукати можливості, що теж перебувають поза межами вашої сфери контролю.

Найперше ми маємо питати не чому, а як. Як шукає рішення, чому — виправдання. Ми знаходимо те, що шукаємо. Хто шукає виправдання й знаходить його, не потребує розширення своєї сфери контролю; він в цьому не винен. Отже, втрачає свою владу. Хто ж питає як, того відповіді невдовзі виведуть зі сфери його контролю, тому що це питання містить в собі чому. І навпаки: питання чому не містить в собі як, отож не змушує нас шукати рішення.

Також важливим є питання «що я можу?». Уявіть собі, у Каліфорнії я концентрувався на тому, що не вмію й не знаю. Я віднайшов дуже багато причин, щоб відразу поїхати додому. Багато чого є неможливим для 16-річного юнака в чужій країні. Та концентрація на цьому не принесла мені грошей. Я мав більше зосередитися на тому, що вмів.

Правильною ж постановкою питань було: «Що я можу, що я знаю, якими можливостями володію?». Наприклад, я знав німецьку. Отож став давати уроки німецької. Однак моя англійська була настільки поганою, що я б не зміг викладати й п’яти хвилин, якби мені довелося пояснювати щось англійською. Отже, я проводив урок німецькою. Через це спочатку було доволі важко, та мої учні вчилися досить швидко. Сьогодні вже знаю, що це справді найкращий спосіб вивчення іноземної мови.

Коли питаємо себе: «Хто винен?» — то шукаємо відмовки. Коли ми кажемо: «Ти винен», — то знищуємо простір для позитивних змін. Крім того, питання щодо вини завжди веде нас у минуле. Граматично правильним було би питання: «Хто ж був винен?». Та ви не можете розширити сферу контролю на минуле. Нам потрібна енергія для Теперішнього. Наші питання теж мають зосереджуватися на тому, що ми можемо робити в цю мить.

Дозвольте мені навести останній приклад питань, які розширюють сферу вашого контролю. Більшість людей плутає слушний час для питань як і чи зумію я. Усі ми знаємо, що це важливо — швидко приймати рішення. Та більшості людей це вдається важко. Чому? Бо вони вже роздумують, як будуть чинити. Як — хороше питання, але не тоді, коли вам слід прийняти рішення. Повернімося ще раз до прикладу моєї поїздки до Каліфорнії. Уявіть собі, якби я питав себе: «Як я там облаштуюся, якщо вирішу туди поїхати?». Ви вірите, що я б колись наважився поїхати туди?

Коли приймаєте рішення, запитайте себе, чи зможете це зробити. За цим приховане питання чому. Чому маєте щось робити? Якими є вагомі причини такої дії? На цей період часу як нас не цікавить. Воно з’явиться пізніше.

Якщо ви вже таки прийняли рішення, то не маєте більше запитувати себе, чи вам вдасться. За появи першої ж проблеми ви не можете ставити собі питання: «А моє рішення взагалі було правильним?» Замість того, щоб думати, як вирішити проблему, так ви знову поставите собі стартове питання: «Чи зумію я?». Усі ми знаємо людей, яким потрібно море часу, щоб наважитися на рішення, яке вони однак змінюють набагато швидше. Правильний порядок питань виглядає так:

1. Чому вам слід це зробити? Рішення: так або ні.

2. Як ви це зробите? Як вирішите наступну проблему? Завжди пам’ятайте про причини, які не дозволяють здаватися.

Питання нашого внутрішнього діалогу визначають напрямок, яким ми йдемо. Вони змушують зменшуватися або зростати сферу нашого контролю.

4. Збільшення вашого особистого Всесвіту

Ваш особистий Всесвіт уміщує всі речі, які вас стосуються. Те, що важливе для вас, чим ви цікавитеся. Якщо щось є важливим для вас, то ви хочете мати на нього вплив і тоді неминуче починаєте думати, як розширити свою сферу контролю, адже хочете регулювати якнайбільше речей в особистому Всесвіті на власний смак.

Уявіть собі, Віллі Вінціг і Річард Різіг працюють в одному відділі світового концерну. Поки Віллі цікавиться лише своїм відділом, його сфера контролю не є дуже великою. Тим часом Річард Різіг думає про напрями діяльності свого концерну, зв’язки з клієнтами, маркетинг. Щоб мати більше впливу, він підтримує зв’язки з іншими відділами. Він відчував себе незадоволеним, поки не відвідав головний офіс фірми. Тепер він знає, що являє собою конкуренція. Так неминуче збільшується сфера контролю пана Різіга. Вчені встановили, що клієнтура фірми росте пропорційно визначеному Всесвіту фірми. Багато фірм зосереджується головним чином на клієнтах і запитує себе, чому ці клієнти здійснюють у них покупки. Інші фірми концентруються на тих, хто не є їхніми клієнтами. Вони запитують себе: чому ці люди не купують у нас? Як нам досягнути того, щоб вони купували й у нас? Всесвіт другої фірми набагато більший і, отже, швидко зростає і клієнтура.

Без відповідальності живеться легше?

Ми є відповідальними за речі, які робимо, а також за речі, яких не робимо. Часом великою є спокуса ухилитися від відповідальності. Часто здається, що простіше й приємніше не завжди брати на себе відповідальність. Проте ціна, яку ми маємо за це заплатити, є занадто