Загублена - Гілліан Флінн
Я вмикаю телевізор щогодини, бо нетерпиться побачити, чи Еллен вже взялася до моєї історії. Вона мусить. Важко втриматися за таких обставин. Я вродлива, Нік уродливий, а ще є приманка у вигляді «Неймовірної Емі». Лише перед обідом Еллен нарешті з'являється на екрані, обіцяючи цікаві новини. Я не перемикаю втупившись у телевізор.
— Ну ж бо, Еллен.
Це нас об'єднує. Ми обоє люди і торгові марки. Емі справжня й Емі книжкова, Еллен справжня й Еллен телевізійна.
Реклама: тампони, мийний засіб, прокладки, засіб для чистки поверхонь. Таке враження, що жінки лише прибирають і ходять з місячними.
І нарешті! Ось і я! Мій дебют!
З першої ж секунди Еллен сяє, немов Елвіс, і я знаю, що це буде бомба. Показують кілька неймовірних світлин з моїм обличчям і фото Ніка з божевільною посмішкою типу «любіть мене!» ще з тієї першої прес-конференції. Новини: ведуться безрезультатні широкомасштабні пошуки «вродливої жінки, що стала всенародною улюбленицею». Новини: Нік уже спалився. Саме це й зацікавило Еллен, бо вона видається розлюченою. А ось і він — Нік — у своєму звичному солоденькому образі «мене обожнюють усі жінки». Тулиться обличчям до якоїсь незнайомої жінки, наче вони вже найкращі друзі.
От ідіот. Я в захваті.
Еллен Еббот надзвичайно цікавить, що наш двір виходить якраз до річки Міссісіпі. Тоді мені стає цікаво, чи вже оприлюднили історію пошуків з Нікового комп'ютера. Я подбала, щоб там були сайти про шлюзи й дамби Міссісіпі, а ще пошук у «Гуглі» фрази «Як попливе тіло на річці Міссісіпі». Це просто тонкий штрих. Може статися (і були прецеденти), що моє тіло винесе річкою аж до океану. Мені аж стало шкода себе, коли я уявила своє худе, голе, бліде тіло, що рухається під поверхнею води; одну голу ногу обліпили равлики, волосся схоже на водорості. Досягнувши океану, я опускаюся нижче, нижче, нижче — аж до дна. Моя розкисла шкіра відлущується м'якими клаптями. Я повільно розчиняюсь у воді, наче акварель, аж доки не залишаються самі кістки.
Але я романтик. У реальному житті, якби Нік мене вбив, то, гадаю, просто запхав би тіло у бак для сміття і відвіз на якийсь полігон у радіусі шістдесяти миль. Просто здихався б мене. Він би навіть прихопив із собою кілька речей: зламаний тостер, що вже не можна відремонтувати, кілька відеокасет, які вже давно збирався викинути, ну, щоб зекономити на поїздках.
Я й сама вчуся жити дуже економно. Мертва дівчина має заощаджувати. Я мала час, щоб усе спланувати й відкласти гроші. Я дала собі добрі дванадцять місяців між прийняттям рішення зникнути і власне зникненням. Саме тому більшість людей ловлять після вчинення вбивства. У них не вистачає дисципліни, щоб почекати. У мене є 10 200 доларів готівкою. Якби я зняла таку суму за один місяць, то це б помітили. Але я знімала готівку з кредиток на Нікове ім'я — тих самих, що виставлять його жадібним зрадником. На додачу за ті місяці я зняла ще 4 400 доларів з наших рахунків: знімала по 200-300 доларів, щоб це не впадало в око. Я крала у Ніка з кишень — двадцятка тут, десятка там, повільно накопичуючи: це наче фінансове планування, коли відкладаєш у банк гроші, які могли піти на ранковий похід у кав'ярню, а в кінці року маєш 1 500 доларів. І постійно крала з банки для чайових у «Барі». Певна, що Нік звинувачував Го, а вона Ніка, і жоден з них нічого не казав другому, бо обоє почувалися присоромленими.
Але я поводжуся з грошима обережно, сама так вирішила. Маю достатньо, щоб прожити, доки не накладу на себе руки. Я ховатимуся рівно стільки, щоб побачити, як Ланс Ніколас Данн перетвориться на всесвітнього вигнанця, як його заарештують, відвезуть шокованого у в'язницю й одягнуть у помаранчевий комбінезон і кайданки. Дивитимусь, як Нік корчиться, і пітніє, і присягається, що невинний, але він усе одно не виплутається. Потім я поїду вздовж річки на південь, де й зустрінуся з власним тілом — з удаваною Іншою Емі, чиє тіло винесло в Мексиканську затоку. Я запишуся на алкогольний круїз, де не просять показати документи, щоб опинитися далеченько від берега. Я вип'ю величезну порцію джину з льодом і наковтаюся снодійного, а коли ніхто не дивитиметься, я тихенько вистрибну за борт, напхавши кишені камінням, як Вірджинія Вульф. Це потребує дисципліни, ну, щоб утопитися, а в мене дисципліни під зав'язку. Може, моє тіло ніколи не знайдуть, або воно випливе за кілька тижнів, місяців, ба й більше, і буде розкладене до стану, коли не можливо визначити час смерті. Це забезпечить останній доказ, щоб Ніка повели до підбитого м'яким хреста — тюремного столу, де він отримає смертельну ін'єкцію.
Дуже хотілося б зостатися й подивитися на його страту, але, враховуючи стан нашої системи юстиції, це може тягнутися роками, а в мене для такого немає ні коштів, ні терпцю. Я готова приєднатися до сестричок Надій.
Я вже й так трохи відхилилася від бюджету. Витратила 500 доларів на оздоблення котеджу: добрі простирадла, непогана лампа, рушники, які не стоять самі по собі після років вибілювання. Але я беру, що дають. От, наприклад, за кілька будиночків живе чоловік. Мовчазний парубок, невіглас-гіппі, що нагадує Гризлі Адамса, любитель пластівців: довга борода, персні з бірюзою і гітара, на якій він інколи грає посеред ночі на терасі. Чоловік назвався Джефом, а я — Лідією. Ми усміхаємося лише при зустрічі, але він приносить рибу. Вже кілька разів приніс мені свіжу смердючу рибу, але почищену й без голови, на величезному пакеті льоду з морозилки.
— Свіжа риба! — тікаючи, каже він, і якщо я негайно не відчиняю, цей дивак зникає, залишаючи той пакет на порозі.
Я готую рибу на пристойній пательні, яку придбала в супермаркеті.
