Українська література » » Затемнення - Стефані Маєр

Затемнення - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Затемнення - Стефані Маєр
вираз Едвардового обличчя. Він досі не міг себе контролювати. Руками він тягнувся в мій бік, наче збирався схопити мене і миттю накивати п’ятами. Я контролювала себе трохи краще, ніж він, але втеча не здавалась мені такою вже кепською ідеєю.

— Джейкобу та Біллі треба було іти, ти їх бачила? — спитав Чарлі, відступаючи на крок назад, але й далі тримаючи мене за плечі. Він стояв спиною до Едварда, ймовірно, намагаючись ізолювати мене від нього, але в ту мить це було дуже доречно. Едвардів рот розтулився, а очі досі були повні страху.

— Так, — запевнила я батька, намагаючись зосередитися на розмові. — І чула також.

— Це було дуже мило з їхнього боку — прийти на вручення атестатів, — промовив Чарлі.

— М-м-м…

Що ж, розповісти про все Едвардові було і справді поганою ідеєю. Аліса мала рацію, ховаючи від нього свої думки. Мені слід було почекати, доки ми залишимось десь наодинці, чи хоча б із рештою його родини. І подалі від ламких предметів, типу вікон… автомобілів… шкільних будівель. Вираз його обличчя розвіяв одні мої побоювання — та додав нових. Воно вже більше не виказувало жаху — зараз у кожній рисі його проступила несамовита лють.

— Де ти хочеш пообідати? — спитав Чарлі. — Сьогодні грошей не рахуємо.

— Я можу щось приготувати.

— Не мели дурниць. Хочеш піти в «Лодж»? — запитав він завзято.

Взагалі-то я отримувала небагато насолоди від улюбленого ресторану Чарлі, але на даному етапі яка вже була різниця? Я не збиралась їсти в будь-якому разі.

— Звісно, «Лодж» — це круто, чому б ні, — сказала я.

Чарлі широко всміхнувся, а потім зітхнув. Він трохи обернув голову в бік Едварда, насправді на нього не дивлячись.

— Ти також ідеш, Едварде?

Я поглянула на Едварда благальними очима. Він саме опанував вираз свого обличчя, аж тут Чарлі обернувся, щоб подивитися, чому він і досі не здобувся на відповідь.

— Ні, дякую, — натягнуто промовив Едвард, його обличчя було суворим і холодним.

— Ти збираєшся піти десь із батьками? — спитав Чарлі, насупивши брови. Едвард завжди був увічливішим, ніж Чарлі на те заслуговував, і ця несподівана ворожість його здивувала.

— Так. Якщо ви дозволите мені відкланятись… — Едвард раптово розвернувся і гордовито попрямував крізь танучий натовп. Він рухався трохи швидше, ніж завжди, занадто засмучений, щоб підтримувати свій зазвичай бездоганний образ.

— Що я такого сказав? — спитав Чарлі винуватим тоном.

— Не хвилюйся про це, тату, — заспокоїла я його, — не думаю, що це через тебе.

— Ви що, знову посварились?

— Ніхто не сварився. І взагалі, це не твоя справа.

— Ти — моя справа.

Я закотила очі.

— Ходімо їсти.

«Лодж» був переповнений. Як на мене, ця місцина була занадто дорогою та вульгарною, але це був єдиний заклад у нашому місті, схожий на справжній ресторан. Саме тому він був повен відвідувачів на всілякі свята. Я відчужено дивилась на опудало голови лося, що пригнічувало мене, а Чарлі їв реберця і, спершись на спинку стільця, балакав із батьками Тайлера Кроулі.

Було галасливо — всі щойно повернулись із церемонії вручення атестатів, і багато хто теревенив з сусідами, так само як і Чарлі. Я сиділа спиною до вікна й опиралася шаленому бажанню обернутися і пошукати очі того, чий погляд я зараз відчувала на собі. Я знала, що нічого не знайду. Але так само я знала, що він ніколи не залишить мене незахищеною, навіть на секунду. Особливо після того, що я йому розповіла.

Обід затягувався. Чарлі, заклопотаний спілкуванням, їв занадто повільно. Я відщипувала шматочки від свого бургера та ховала їх у серветку, коли була певна, що батькову увагу займає щось інше. Мені здавалось, що проминуло вже безліч часу, та коли я знов подивилась на годинник, на який я поглядала набагато частіше, ніж необхідно, то побачила, що стрілки просунулись зовсім мало.

Кінець кінцем Чарлі отримав свою решту і поклав чайові на стіл. Я підвелася.

— Ти поспішаєш? — запитав він.

— Хочу допомогти Алісі з вечіркою, — заявила я.

— Гаразд, — він одвернувся від мене, щоб з усіма попрощатися. А я вийшла надвір і чекала його біля авто. Я сперлась на пасажирські дверцята, чекаючи, доки Чарлі нарешті витягне себе з імпровізованої вечірки. На стоянці було майже темно, хмари нависли такі щільні, що навіть важко було визначити, сіло сонце вже чи ні. Повітря було важким, ніби збиралось на дощ.

У сутінках щось ворухнулось.

Я трохи не скрикнула, але потім зітхнула з великим полегшенням, коли з темряви випірнув Едвард.

Не кажучи ані слова, він міцно пригорнув мене до грудей. Холодною рукою Едвард узяв мене за підборіддя і повернув обличчя так, щоб можна було притиснутись своїми жорсткими губами до моїх. Я відчувала, які його вуста напружені.

— Як ти? — спитала я, тільки-но він дав мені змогу дихати.

— Не дуже, — тихо промовив він, — але я дав собі раду. Вибач, що не стримався там, на церемонії.

— Це я винна. Мені слід було зачекати, розповісти тобі все пізніше.

— Ні, — не погодився він. — Я мав про це дізнатися. Не можу повірити, що сам одразу не зрозумів усього!

— В тебе голова була іншим забита.

— А в тебе ні?

Він раптово знов мене поцілував, не давши змоги відповісти.

І за мить відсторонився.

— Чарлі вже йде.

— Я попросила його відвезти мене до тебе додому.

— Я ітиму слідом за тобою.

— В цьому немає необхідності, — спробувала заперечити я, але він уже зник.

— Белло? — гукнув Чарлі від під’їзду до ресторану, вдивляючись у темряву.

— Я тут. Чарлі попрямував до авта, буркочучи щось про нетерплячість.

— Ну що? Як ти почуваєшся? — спитав він мене, коли ми вже їхали по шосе на північ. — Сьогодні був важливий день.

— Все добре, — збрехала я.

Він засміявся, з легкістю розкусивши мою брехню.

— Хвилюєшся через вечірку? — припустив він.

— Ага, — знов збрехала я.

Цього разу він не помітив.

— Ти ніколи їх не полюбляла, цих вечірок.

— Цікаво, від кого це в мене, — пробуркотіла я.

Чарлі всміхнувся.

— Ти справді маєш чарівний вигляд. Шкода, що я не додумався щось тобі подарувати. Вибач.

— Дурниці, тату.

— Це не дурниці. У мене таке відчуття, наче я весь час роблю не те, що повинен.

— Пусте. Ти чудово виконуєш свої обов’язки. Ти — найкращий тато в світі. І… — говорити з Чарлі про свої почуття було завданням не з легких, але я наполегливо продовжувала, прокашлявшись. — І я справді рада, тату, що вирішила жити з тобою. Це було найліпше рішення в моєму житті. Тож не хвилюйся — це

Відгуки про книгу Затемнення - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: