Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

Останні кілька днів проходили добре. Навіть дуже. Я б сказала, що підозріло добре. Ну, не те щоб ми обіймалися, цілувалися і шепотіли один одному ніжності кожні десять хвилин, але ми хоч би не сварилися. І при цьому розмовляли та навіть обговорювали різні теми. Вже не пам'ятаю, коли востаннє таке було.

Навіть не так. Все було стабільно погано, але це ж краще, ніж динамічно погано, правда? Ми обидвоє виношували у собі негативні емоції, намагаючись не  виплескувати їх один на одного. Макс почав частіше зриватися на студентів, я ж на зйомках вела себе як егоїстична стерво.

Світ потихеньку починав повертати собі фарби. Давно пора, адже вже кінець лютого, скоро наступить весна, Світ потихеньку починав повертати собі фарби. Давно пора, адже вже кінець березня, скоро почнуть розпускаються квіти і всі дерева ряснітимуть біло-рожевими тонами, муркотітимуть закохані кішки і теплий вітер даруватиме легкі дотики.

Навіть не згадувала про Лізу. Ну майже. Хоча, чесно зізнатися, зустрівши її останній раз у Підвалі, ноги у мене підкосилися. На долю секунди потемніло в очах не так від гніву, як від розпачу. Нез'ясовного безсилля. Навіть її слова ніяк не сприйняла:

— Що ти так збліднула? — усмішка з її обличчя не сходила, — Ти якось постаріла за два дні. Вибач, мені ніхто не сказав, що він твій хлопець. Образливо, правда? Але не переживай – переживеш, —Ліза підійшла, ще ближче та нахилилась до мого вуха. — Розслабся, за гонораром заходила, більше я твоє нікчемне обличчя не побачу. Чао!

Але ще більше мене «вибив» Пилип:

— Аліс, стривай, — крикнув він через весь коридор. Я прямувала до бібліотеки.

— Що тобі потрібно, Моріц? Знову у кіно хочеш запросити? Так я не піду, волію більше книги читати, ніж дивитися на пари, що облизуються на останніх рядах.

— Ні, — розреготався він, скуйовдивши волосся на голові, — пішли, — і потяг за собою.

— Навіщо ти затягнув мене до лаборантської? Ну?

— Давай пограємо у допит? — нарешті подав він голос, наближаючись до мого обличчя. — Якщо ти скажеш правду, відповівши на деякі мої запитання, я нікому не розповім про твій роман з психологом. Якщо відмовишся, вже завтра весь університет тільки й обговорюватиме, як викладач і син декана трахає тебе прямо в аудиторії, — і тут мої очі збільшилися до неймовірних розмірів? Як? Він? Дізнався?

— Добре, — видихнула приречено я. Філіп — завдання зі зірочкою в підручнику алгебри. Ця людина непередбачувана.

— Від кого походить ініціатива: від нього чи від тебе?

— Від мене, — і я не брехала. У мене ж справді був план зі спокуси Максима, така собі помста за ніч у клубі, але я потрапила у свій же капкан.

— Чим він тебе зачепив?

— Він, гарний, у нього чудове тіло, з ним цікаво спілкуватися, та й незвичайний він, — я злякано зиркнула на Філіпа.

— Ти правда спиш з ним? — серце після цього питання спалахнуло полум'ям. Будь-яка б на моєму місці запанікувала зараз, залилася фарбою і почала відмовлятися, вигадувати всякі причини, аби благополучно збрехати, але не я.

— Так, — ну от і все. Цим я підписала нам смертний вирок. Головне, триматися впевнено, він не повинен відчувати мого страху.

— Чому він, а не я? — спокійно поцікавився хлопець. Мені навіть здалося, що він засмутився.

— Тільки через одну причину: я не люблю тебе.

— А його, отже, любиш?

А чи справді? Чи я його люблю? Я часто ставила собі це питання. Щоразу, коли ми були разом із Максимом, навіть коли ми займалися сексом, і його гаряче тіло щоразу торкалося мене і дарувало неземне блаженство.

— Скоріше за все так. Якщо не кохання, то що?

— А він тебе кохає? Я бачив, як він дивиться на цю руду, я навіть знаю, що кожен день у них є додаткові в кабінеті.

— Я не знаю, — моментально видихнула я. Я реально не знала відповіді на це запитання. Філіп замовк. Невже допит закінчено? — Філіпе, щоб ти не розповів про нас із Максом, я не боюся. Мені вже нічого боятися, — я подивилася на нього. Він стояв, опустивши голову і засунув руки в кишені джинс. Захотілося вирішити все мирним шляхом. Я обійняла його.

Емоційний порив, не більше, але він не відштовхнув мене, а навпаки, притис до себе, поклавши своє підборіддя мені на потилицю.

— Я не скажу нікому, — сказав він. — Але це не заради нього, зрозуміла? Заради тебе. Я закоханий у тебе, і недарма наші батьки намагаються нас з тобою звести, — він усунувся. — Знай, коли він кине тебе, тобі є до кого прийти.

— Не дочекаєшся, я дуже багато пройшла і багато від чого відмовилася. Я так просто не відпущу його. Волошини не програють, — він хотів ще щось сказати, але я вже з силою зачинила двері і мовчки попрямувала до бібліотеки.

***

Дз-з… Дз-з… Дз-з…

— Та візьми ти уже слухавку, п’ятий раз дзвонить, щось термінове напевно, — Хім підштовхнула мою руку до телефону, який лежав на столі. Спеціально не відповідаю йому на повідомлення і дзвінки, коли зайнята навчанням, не хочу з ним сваритись, бо зіб’ю свій настрій, а від цього постраждає не тільки моя продуктивність, а ще й Химери і Поліни