Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Андрюха, давай, засмокчи лялечку, покажи на що здатні футболісти!

Я могла б подумати, що це звертаються до іншого хлопця, і в них просто однакові імена, але…

Я роблю кілька глибоких вдихів, і поки не передумала, захожу до кімнати.

Від картини, яка мені відкривається, хочеться кричати до зриву голосу. Несамовито і відчайдушно. Мій Андрій, який тридцять хвилин тому казав, що кохає мене, стоїть посеред кімнати і обіймає Алісоньку, яка склавши руки на його шиї, притискається до губ. Вони настільки захоплені процесом, що не одразу помічають мою появу, а мене від побаченого починає нудити. Я до останнього сподіваюсь, що він відштовхне її, але ні.

Андрій сам притискався до неї, сам посміхався їй, шепочучи щось у відповідь! Коли вони разом пішли до виходу на терасу, я мало не завила. З легень вибило все повітря, перед очима помутніло. Я підскочила, сама не знаю навіщо. Може, зупинити їх хотіла. Не знаю. Та тільки мені так погано стало: випите дало про себе знати. Я похитнулась і, мабуть, упала б, якби вчасно не схопилася за одвірок. Холодне дерево впилось в долоню так сильно, що потім слід від нього ще довго не сходив. Я прохрипіла щось йому у спину. Вже не пам'ятаю. Напевно, щось на кшталт: «Гей, Андрій, куди ти?!». Він мене не почув.

Але мене почула вона! Розвернулася, махнувши білявим волоссям, і подивилася мені просто в очі. Вони вже були доволі далеко, але в мене ніби з'явився супер зір. Я виразно бачила кожну деталь її неприємного обличчя: все, абсолютно все - сині очі, родимку на правій щоці, навіть маленьку крапельку, що стікала по лобі. Її губи розтяглися в розсіяній усмішці, сама вона підморгнула оком на прощання і зникла. Випарувалася. Пішла. З моїм хлопцем.

Якби можна було вмирати по клацанню пальців, я б клацнула.

Так захотілося напитися... Щоб і Алісоньку забути і свого благовірного. Все з голови викинути. Та тільки від алкашки вже блювати тягнуло. І від мерзенного друга Андрія, який підійшов і почав мене підбадьорювати.

Я не пам'ятаю, як тоді дісталася додому. Не пам'ятаю, що кричала мама з бабусею. Плювати на них було. Пам'ятаю, що всю ніч прокрутилася у ліжку. Заснути не могла. У вікно ще місяць так яскраво світив… Я штори закриваю - страшно стає, темно. Відкрию — сон не лізе. І в голові так порожньо... Зрідка уривки наших побачень з Андрієм промайнуть і зникнуть. Лише білий шум залишається. На мізки тисне. І серце різко розболілося... А все через неї!

Якоїсь миті я забула як дихати. Грудну клітину зжало, пальці гидко нили, а я лежала і прощалася з життям. Але померти тоді не вдалося. Все якось різко скінчилося. Сама не чекала. Я тоді сіла на ліжку, обхопила коліна та заплакала.

Не помітила як пройшла ніч. Будильник нарешті задзвенів, я його навіть не вимкнула. Одягнулась та пішла на кухню.

Там мене мати з бутербродами та оскалом звіриним зустріла. Кинула мені їх на стіл, наче я собака безрідна, а не її дочка, і почала вичитувати. Я її не слухала. Тільки на годинник дивилася і чекала, коли на них без десяти буде. І до їжі не доторкнулася. Мене від одного вигляду нудило, а про те, щоб шматочок з'їсти, і мови не могло бути.

Як тільки годинник показав потрібний мені час, я мовчки вийшла в коридор, вдягнула куртку, взяла рюкзак і рушила у школу. Вирішила пішки йти, щоб сумні думки розвіяти.

Аліси у класі не було.

Я, натягнувши на себе найбайдужішу маску, плюхнулася на стілець і приготувалася до уроку. Ще ніколи я не робила цього так ретельно, як тоді. За п'ять хвилин на моїй половині столу ідеально рівно лежали підручник, зошит, пенал. Навіть ручку дістала заздалегідь, щоби під час уроку не шукати. І олівець. І гумка. І чистий зошит.

Вона з'явилася за хвилину до дзвінка.

Поклала на мою половину парти записку: «Пробач, я не знала, що він твій хлопець. Мені про це ніхто не сказав!»

Я не встигла дочитати останнє слово, як біля записки з’явилась моя улюблена шоколадка, яку я завжди носила на перекус до школи. Під крики мого внутрішнього «я», що ламається, я змусила відсунути і клаптик паперу і шоколадку у її бік, та зосередитись на історії. Але не дало мені це зробити сповіщення на телефоні. Тремтячи і всередині і ззовні, я відкрила СМС від абонента «Коханий», з текстом: «Вибач, нам треба розлучитись, я зустрів іншу.»

На останньому слові ручка в моїй руці тріснула. Вийшло дуже голосно, тому на мене звернули увагу всі, включаючи вчителя. Виявилося, що всі зайняті, всі пишуть. Історик пообіцяв мене вигнати з класу... Я не зрозуміла, якщо чесно. У мене всередині з’явилась така прірва, що мені було не до дурних претензій учителів.

Я хотіла вбити Алісу.

Прикласти її противну пику об парту, всадити ручку в сонну артерію, подряпати до смерті... Та все, що завгодно! Аби вона відчула те саме, що і я. Аби вона так само задихалася від болю, мріяла своїми руками вирвати собі серце. Аби вона хотіла смерті так само сильно, як і я. Я більше не могла сидіти з Алісою. Але на щастя доля вирішила це за мене.

На наступний день вона зникла, наче її ніколи і не було у школі. То була остання наша зустріч, і я була впевнена, що ми більше ніколи не зустрінемося. Як же я помилялась.

Коли я побачила її на локації не відразу зрозуміла жарту долі. Невже через сім років життя звело нас знову разом?! А потім я зрозуміла. Це мій шанс помститись їй. На зйомці неозброєним оком було видно хімію Аліси і Максима Між ними літали такі іскри, що можна було б спалити всю студію.

Мій план був простий, як і усе геніальне - дізнатися про них все, що тільки можна, знайти вразливі місця та слабкі точки, а потім влаштувати на їх кохання полювання. Я закохаю його в себе, дам надію на стосунки, а потім влаштую цирк для головного глядача Алісоньки Волошиної.

Тож, мій план помсти почався.

Працювати в Підвалі був не варіант, та і мені ніхто не пропонував. Відзняли та попрощались, тому я вирішила дізнатись, де навчається Аліса. На мою вдачу вона здобувала спеціальність психолога, як і я, і мені залишалось лише перевестись у їх університет, а також знайти місце, де могли познайомитись ці двоє. І як же я раділа, коли побачила на кафедрі Максима Олександровича, який розмовляв з іншими викладачами.