Твої не рідні - Ульяна Соболева
Приїхав після церемонії додому і, як завжди, сів з пляшкою в кабінеті. Але одному мені залишитися не дали. Цього разу я її чудово почув. Вона нахабно відкрила двері, увійшла, відібрала у мене пляшку і поставила назад у шафу. Першим поривом було виставити її до чортової матері, замкнутися зсередини і вижлуктив все спиртне в будинку, але вона раптом схопила мене за руку і потягла за собою. Коли прийшли до її кімнати, дівчина включила телевізор і посадила мене на своє ліжко.
Звідкись із надр шафи притягла дві пачки чіпсів ... І я ... а я залишився там разом з нею. Ми дивилися мультики. І вона беззвучно сміялася ... а я зрозуміти не міг, як у цієї крихітної істоти є стільки енергії жити. Адже вона навіть не чує, що говорять герої мультфільму, вона не чує музики ... але ж радіє, сміється і плескає в долоні. Я не помітив, як ум'яв пачку якоїсь гидоти, яку так люблять діти, не помітив, що ми дивимося вже третій за рахунком мультик ... а потім вона заснула. І я вкрив її ковдрою, вимкнув телевізор і відчув дивну тугу. Мені не хотілося повертатися до себе. До свого кабінету, до своєї кімнати. Мені було добре поруч з нею.
Але я все ж пішов, не заснув, звичайно, відразу. Але і пити не став. Під ранок задрімав на дивані, а потім поїхав в офіс. Ледве переступив поріг, як зателефонувала Регіна - Марійка знову сховалася в шафі і не хоче звідти виходити, відмовляється їсти.
Спочатку я вирішив махнути на це рукою і продовжити зустріч із партнерами, але весь час, поки переді мною креслили нові перспективи будівництва в трьох містах і показували цікаві проекти, я думав про те, що вона там одна в цій темній шафі сидить. І така худюща і прозора. Якщо не їстиме, то що від неї залишиться. Потім уявив собі, що вона там плаче, і послав під три чорти зустріч, доручив її своєму заступникові. Тільки спочатку дав розпорядження знести до такої-то матері торговий комплекс свого конкурента. Викупити контрольний пакет і розчистити місце під будівництво нашого центру.
- Ти з глузду з'їхав, Гошо? Це ж двоюрідний брат Арсенія Федоровича.
Я знизав плечима, збираючи папери в папку і не дивлячись на Костика, мого вірного радника і заступника. По-хорошому було б називати його дядько Костя, так як він був віку мого батька, і взяв його на роботу ще він, але Костик терпіти не міг ось цього пафосу і імен-батькові, і тому відгукувався тільки на ім'я.
- І що тепер? Він може вважати, що він схопив риса за яйця?
- Ні, але у тебе є ще близько п'яти проектів з твоїм тестем. Якщо ви зараз зіпсуєте стосунки, ти можеш втратити в грошах.
- Я хочу побудувати дитячий комплекс саме в цьому місті і саме тут. Це зручне місце, і всі оці кафешки, гральні заклади та нічні бари тут не в тему. Нехай переносить їх до промислової зони.
- Ти просто зараз починаєш війну з Добронравовим.
- І що? Мені треба боятися його гніву?
- Я думаю, тобі треба просто бути обережним, і ти одружений на його дочці, не забувай.
- Це не надовго.
Я сунув папку в ящик столу і підняв погляд на Костика. Він дивився пильно на мене своїми невеликими світлими очима під блискучим склом тонких очок.
- Я буду подавати на розлучення.
- Тобто все реально серйозно, так? І чутки про те, що в будинку твого покійного діда зараз живе твоя колишня, це все ж правда.
- Я поки що не хочу це обговорювати навіть з тобою. Займися кузеном Добронравова. Запропонуй йому угоду ще раз. Відмовиться - зітри його в порошок. Я хочу наступного тижня затвердити проект центру. Мені плювати на Добронравова і його сімейство.
- Як знаєш, моя справа було попередити. Ти повернешся в офіс?
- Так. Декого заберу і приїду.
Виявляється, я прийняв рішення ще до того, як приїхав додому. Сам від себе не очікував. А потім дивився, як вона гарячково одягається, як задоволена носиться по кімнаті, як підставляє голову Регіні, щоб та заплела їй волосся і ... все. І я розтікся в в'язку калюжу десь біля ніг цієї маленької красуні, яка, здається, почала мною вертіти, як їй хочеться. Я привіз її в офіс. Під здивованими поглядами працівників і абсолютно ошелешеним поглядом Костика, який тим не менш знайшов десь пачку нових фломастерів і притягнув листи для принтера. Я знову повернувся до партнерів, а сам ловив себе на тому, що поглядаю через скло на те, як Марійка малює, вона забралася з ногами на стіл і старанно щось виводила на листочку. І мені стало страшенно цікаво, що вона там вимальовує, прикусивши маленький язичок ... і якийсь дикий жаль з'являється - але ж якби вона була моєю дочкою, усі ці роки я міг провести поруч з нею. І, можливо, вона не була б глухонімою.
Коли я вже збирався додому, вона сховала малюнок у свій рюкзак. Мені так і не показала, а я не просив. Ми знову разом поїхали до Ані, і я знову читав їй одну з казок, а Марійка сиділа на стільці і, майже не кліпаючи, дивилася на свою матір, знову притискалася щокою до її долоні. Коли ми приїхали додому, я вручив її Регіні, а сам зібрався йти до кабінету і тихенько дістати з шафи пляшку, Марійка простягнула мені свій малюнок, і я ... я розсміявся - вона намалювала мене, що сидить на підлозі з пляшкою в руках. Виглядав я там жахливо і, скоріше, був схожий на бомжа на вулиці десь в підворітті.
- Та годі! Я не такий!
Вона киває, відчинивши широко очі і наморщивши лоба. Немов говорить мені «такий-такий». А потім тягне до себе знову дивитися телевізор. У неї в шафі заховані ще дві пачки чіпсів, і мені вже стає цікаво, де вона їх бере. Я заснув у неї в кімнаті, сидячи на підлозі. Просто вирубився під якийсь черговий диснеївський мульт, відкривши для себе, що вони страшенно цікаві, і як я міг не дивитися їх раніше. Я взагалі не пам'ятав, коли вмикав телевізор останній раз.
