Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

Біля нас зупинився мікроавтобус. Усередині сидів Пастор. Ми стрибнули в салон і швидко поїхали геть. Клешня пробила двері й вилізла. Я бачив на ній пошкодження від вибуху. Не дуже значні, але їй вже було нас не наздогнати.

Розділ 12

Орда

— Владюшо, що це було? — спитав Пастор, коли ми вже від’їхали й блукали вулицями Борщагівки.

— «Стаханов» — надпотужне підземне чудовисько. Його розробляли для проникнення на ворожі території, пошкодження ракетних шахт і штабних бункерів. Хлопці, нам потрібен інтернет-клуб. Як побачите, їдьмо туди.

— Навіщо? — спитав Пастор.

— Я думаю, мене спробували позбавити волі не просто так, а щоб у кремляді була можливість завдати удару. Нам треба зараз з’ясувати якого саме і спробувати йому протистояти.

— Слухання були секретні.

— Я впевнений, що кремлядь не тільки знала про них, але ще й слухала.

— Пане Владюшо, не можна бути таким параноїком і всюди бачити зраду.

— Я не параноїк, я просто тверезо оцінюю кількість кремлядських агентів на верхніх щаблях української влади.

— Якби їх було стільки, скільки ви думаєте, ми б уже програли війну!

— По-перше, ми й так програємо. Ми втратили Крим і частину Донбасу. По-друге, нам дуже щастить із нинішньою кремляддю. Дрібні злодії з манією величі, але без організаційних умінь. Це не леніни й не Сталіни, це лише путіни, тому ми досі воюємо.

— Пане Владюшо, ви зневажаєте героїзм наших солдатів! — суворо сказав Пастор.

— Я вказую на те, що якби проти нас була кремлядь такої потужності, як у двадцяті чи сорокові, ми б уже програли.

— Інтернет-клуб, — сповістив Мовчун.

— Зупиняйся, — наказав я. — Георгію, підеш зараз, будеш просто дивитися новини. Даю тобі десять хвилин. Тобі потрібно знайти, що ж затіяла кремлядь, для чого їй знадобилося мене арештовувати.

— У вас достатньо ворогів і в Україні, — втрутився Пастор.

— Я знаю, бо тут багато людей на кремлядській зарплаті. Так-ось, Георгію, можливо, удар не буде помітний і очевидний. Якщо так, придивляйся до якихось дивних, незрозумілих новин. Не виключаю, що кремлядь може маскуватися, щоб я не встиг зреагувати. Уперед. У тебе десять хвилин, потім виходь, і їдемо.

— Гаразд. Але потрібні гроші. У мене забрали гаманець.

Я подивився на Пастора, той кивнув, дав. Георгій пішов. Я попросив Мовчуна знайти кави.

— Чесно кажучи, мене теж хвилює ця махновщина у вашому світогляді, — сказав Пастор. — Оця суцільна ворожість до української держави.

— Українська держава в нинішньому вигляді — покруч, якого треба оперувати й повністю міняти. І я ніякий не махновець, просто бачу, що єдиний можливий спосіб поводитися з українською державною машиною — її демонтувати.

— І чим ви відрізняєтеся від сепарів?

— Тим, що вони пропонують змінити український державний механізм на російський, а я хочу побачити нову Україну, державу, яка не буде давати світові численні приклади, як робити не треба, а нарешті вчитиметься, як треба.

— Ми проводимо реформи, ми змінюємо…

— Пасторе! Та невже ви не розумієте, що реформувати ракову пухлину неможливо? Неможливо реформувати органи української прокуратури чи МВС. Їх треба знищити і з нуля створювати заміну! Інакше інфекція корупції все знищить! Хату з прогнилими стінами, дірявим дахом і тріснутим фундаментом не ремонтують, а просто зносять! Отже, єдина можлива реформа державних органів в Україні — їх категоричне скорочення. Скорочувати десятками відомств і не боятися безладу, бо до нього призводить саме функціонування українських державних інституцій. Якщо одного чудового дня не стане прокуратури, це не призведе до збільшення рівня злочинності! Навпаки, злочинність зменшиться, бо її частково генерують саме прокурори, націлені на незаконний заробіток. Якщо ліквідувати інститут пожежних інспекторів, бізнес просто більше зможе вкладати у розвиток, а не спонсорувати чиновників.

— І ми матимемо трагедії з пожежами!

— Ми їх і так маємо. Наявність контрольного органу в Україні зовсім не означає, що ви зможете забезпечити якусь якість. Наявність СЕС не означає, що в торгівлі не буде зіпсованої продукції, бо хабар вирішує всі питання. Так само з пожежними інспекторами й сотнями інших структур, які щось там контролюють. Вони збирають гроші не за виконання законів, а за можливість їх порушувати. Тому вони кровно зацікавлені в тому, щоб порушення були, щоб працювати без порушення законів було неможливо. Міліції нецікаві чесні громадяни, бо з них не візьмеш грошей, міліції цікавіше прикривати злодіїв і отримувати від них гроші. Тому банди квартирних крадіїв чи крадіїв машин спокійно працюють, а громадяни навіть не сподіваються на допомогу міліції в захисті свого майна.

— Ви малюєте надто апокаліптичну картину!

— Я описую все як є. Українська держава прогнила наскрізь і не може робити нічого, крім збирання хабарів і розпилювання бюджетних грошей. Тому я категорично відмовляюся працювати в державних установах. Цей інститут чудовиськ, який збираються створити, — у кращому разі спосіб накласти лапу на бюджетні гроші, а в гіршому — надійний спосіб зв’язати мене по руках та ногах і не дати виграти боротьбу організації третього фронту.

— Пане Владюшо, вам доведеться прийняти нові правила гри. Склався консенсус, ми мусимо узяти під контроль організацію третього фронту.

— Ні, я не визнаю тих правил, бо вони спрямовані на одне — на поразку.

— Пане Владюшо, іншого виходу немає. Або гра за правилами, або вас арештують. Вас усіх. І я нічого не зможу зробити.

— Але ж ви розумієте, що тоді Україні кінець?

— Мені здається, зараз стан не такий драматичний. Це схоже на ситуацію з добровольчими батальйонами. Так, був період, коли вони відіграли дуже важливу роль у захисті України, на них багато що трималося, поки армія не була готова воювати. Але потім, коли армія зміцніла, вона змогла замінити батальйони, які постали перед вибором: розпуск або гра за правилами. Так само і з вами. Був період на межі, але зараз, завдяки зокрема і вам, пане Владюшо, загроза зникає, і держава може зайнятися цим питанням. Я можу запевнити, що до організації третього фронту буде залучено всі потрібні людські й фінансові ресурси.

— Та я бачу на прикладі Чеснакова, що то за людські ресурси.

— Професор показав свою здатність працювати в команді. До речі, він дуже високо оцінює вашу фаховість, хоч і визнає деякі складнощі характеру.

— Він — нікчема, кабінетне пердло, яке жодного разу не працювало в полі. Він самотужки не дослідив жодного чудовиська! І ось таку людину ви залучаєте до організації третього фронту!

— Ну, ви ж відмовляєтеся працювати в інституті.

— Бо це не матиме жодного сенсу! Українські державні інституції, принаймні наразі, не здатні налагоджувати ефективну роботу.