Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

Бухгалтер штовхнув, і човен поплив до середини річки. Там його підхопила течія, я розвернувся. Підняв руку на знак прощання. І потроху поплив. Ледь тримався, щоб не завити, так боліло, але знав, що терпіти залишилося недовго. Сил вистачило до першого повороту. За ним Бухгалтер мене вже не бачив, я ліг на дно і усміхнувся. Тепер усе. Аж зареготав від збудження. Поранена нога палала. Мабуть, рана гнила. Гангрена. Але вже невдовзі явиться перше чудовисько і вб’є мене, самотнього слабкого мандрівника. Нехай убиває, навіть після смерті я завдаватиму ударів. Я обдурив кремлядь, пустив її помилковим шляхом, примусив вважати, що я і є її головним супротивником і саме від мене залежить, чи вистоїть Україна, чи ні. І кремлядь повірила, вона забула про все і почала полювати на мене. А насправді я ж був лише манівцем, я відволікав увагу від того, що Український герой іде. Я всім казав, що його немає, але деякі ознаки вказували, що він іде. І кремлядь могла знищити його раніше, ніж він би зміг добратися до Шаблі та Хреста, набути своєї величезної сили. Я хотів відволікти вогонь, пожертвувати собою заради нього. Звісно, кожен хоче бути головним героєм, а не якимось хлопчиком, який ніс герою воду й був жорстоко вбитий на самому початку фільму. Ми не хочемо бути другорядними персонажами, які слугують лише для розвитку сюжету чи пояснення мотивацій головних героїв. Але треба дивитися правді в очі. Мало хто з нас має якості головного героя. І я не мав. Колись давно я мріяв, що, можливо, я і є тим Українським героєм, який прийде і врятує країну.

Весь мій шлях до чудовиськ був перевіркою себе — чи вартий я того високого звання. Деякий час мені здавалося, що вартий. Але потім я зрозумів, що я цілком другорядний персонаж цієї великої боротьби. Я міг би образитися чи роздратуватися, та я сприйняв усе спокійно. Ні — то ні. Якщо мені випала роль хлопчика, що несе воду головному герою, я зроблю це найбільш ефективно. Обдурю ворогів, принесу воду, напою героя, потім відведу від нього ворогів і загину так, щоб герой схотів помститися і ця жага надала йому сил у фінальній битві. Я все так і зробив. Почав будувати третій фронт, головне і єдине завдання якого полягало в порятунку України до того, як прийде Український герой. Щоб його не вбили, коли він іще не мав сили, коли навіть не знав про своє геройство. План спрацював, третій фронт виник, Україна врятована. Більше того, тепер кремлядь чекатиме мого повернення. Вона прочитає моє звернення, яке розмістить Бухгалтер, і почне готуватися до появи війська з Райгороду. Кремлядь повірить мені, як вірила раніше. І чекатиме удару там, де його не буде. А Український герой у цей час набиратиметься сил. А потім ударить — і тільки тоді, вже помираючи, кремлядь дотумкає, як я її обдурив! І завиє, і захрипить, але буде вже пізно! Другорядний персонаж обдурив кремлядь і проторував переможний шлях Українському героєві! Ох, як же добре!

Думка так тішила, що навіть біль у нозі не здавався страшним. Я уявляв, як Біла вбивця посміхнеться на небі, коли почує про мою хитрість. Вона оцінить цей маневр. Я бачив її усмішку й реготав від того, що невдовзі буду з нею. Якийсь рух. Я розплющив очі. Щось велике летіло до мене. Я спробував підвестися. Спираючись на спис, із останніх сил зіпнувся на здорову ногу. Прикрився щитом. Померти стоячи — моє останнє задоволення тут. Убивай мене, чудовисько, вбивай, я хочу до раю! Я його заслужив! Слава Україні!

(Про Райгород більше можна прочитати у книжці «Найкращий сищик та падіння імперії», а про Ріку Снів у книжках «Химери Дикого поля», «Найкращий сищик та падіння імперії», «Подорож Рікою Снів». Також дивіться відповідні розділи у енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).

(31.03–28.06.2015, Суми)