Хрещений батько - Маріо Пьюзо

особисте майно того оптовика було записано на ім’я його дружини. Його мебельне підприємство значилось як акціонерна компанія, і особисте майно не могло вилучатися для оплати її фірми. Щоправда, він повівся не дуже пристойно, забравши гроші Назоріне, коли йому було вже відомо, що фірма збанкрутує, але так робилося завжди й скрізь. Отже, за законом до нього не підкопаєшся ні з якого боку.

Безперечно, цю справу швидко й легко залагодили. Дон Корлеоне надіслав свого консільйорі Дженко Абандандо поговорити з тим оптовиком. Як і сподівалися, спритний бізнесмен одразу ж уторопав, що й до чого, і влаштував так, що Назоріне отримав свої меблі. Проте це був цікавий урок для молодого Віто Корлеоне.

Другий випадок мав далекосяжніші наслідки. 1939 року дон Корлеоне вирішив переїхати з усією родиною за межі міста. Як кожному з батьків, йому також хотілося, щоб діти ходили до кращих шкіл, мали краще оточення. З особистих міркувань хотілося й анонімності життя в передмісті, де його ніхто не знав. Він придбав маєтність на Лонг-Айленді; там стояли лише чотири новеньких будинки, проте було досить місця для розбудови. На той час уже заручилися Сонні із Сандрою, і невдовзі вони мали одружитися, отож один будинок призначався для них. У другому оселився дон. Третій зайняв Дженко Абандандо зі своєю сім’єю. Четвертий поки що стояв порожній.

Через тиждень після їхнього переїзду на нове місце до садиби під’їхала невелика вантажна машина з трьома цілком безвинними робітниками. Вони назвалися інспекторами пожежної охорони з містечка Лонг-Біч. Один із наймолодших охоронників дона провів їх у підвал, де стояла газова піч. Дон із дружиною й Сонні якраз були в садочку й насолоджувалися солоним морським повітрям.

На донову превелику досаду охоронець покликав його до будинку. Троє інспекторів – усі, як один, плечисті здоровила – стояли коло печі. Вони вже розібрали її, і частини валялися на цементованій підлозі. Старший між ними, владний чолов’яга з низьким грубим голосом, звернувся до дона:

– Ваша пічка ні к бісу не годиться. Якщо хочете, щоб відремонтували і знову зібрали її, то це обійдеться – за працю та заміну негодящих частин – в сто п’ятдесят доларів, і тоді ми видамо дозвіл на проходження окружної інспекції. – Він витяг червоний папірець. – Ми поставимо отут свою печатку, бачите? І тоді вже ніхто з округи не матиме до вас ніяких претензій.

Пригода почала тішити дона. Вона хоч якось присмачила одноманітний спокійний тиждень, який він провів отут разом із сім’єю, відпочиваючи від справ і вирішуючи всілякі дрібниці, що неминуче виникають під час переїзду на нове місце. Дон говорив англійською з ледь помітним акцентом. Але тепер, ламаючи мову більше, ніж звичайно, він запитав:

– А що буде з піччю, якщо я не захочу платити?

Старший із трьох знизав плечима:

– Залишимо її ось так, як вона лежить перед вами, – він показав рукою на металеві частини, розкидані по підлозі.

Дон лагідно попросив:

– Почекайте, я принесу вам гроші.

Він вийшов у садочок і звернувся до Сонні:

– Слухай, там якісь люди колупаються біля печі, піди подивись. Я ніяк не второпаю, чого вони хочуть. Іди і з’ясуй, у чому справа.

Але це не був жарт; він збирався зробити сина одним зі своїх заступників, і це стало одним із випробувань, яке повинен пройти керівник бізнесмен.

Розв’язка, яку винайшов Сонні, не задовольнила батька. Він був надто прямолінійний, йому бракувало сицилійської делікатності. Сонні явно волів діяти не рапірою, а дрючком. Досить йому було почути від старшого їхню вимогу, як він вихопив пістолет, наставив його на робітників і наказав охоронцям дати їм доброго прочухана. А потім примусив скласти піч і прибрати підвал. Обшукавши їх, він установив, що вони справді працюють у фірмі з обслуговування печей в окрузі Саффолк. Він запам’ятав ім’я власника фірми, а після всього виштовхав їх до вантажівки, наказавши:

– Щоб я більше не бачив вас на Лонг-Біч. А побачу, то повішаю ваші яйця вам на вуха.

Молодий Сантіно, доки не виріс і не став жорстокіший, полюбляв протегувати всім, хто жив поблизу. Сонні сам прийшов до власника фірми з обслуговування печей і попросив його більше ніколи не надсилати своїх людей на Лонг-Біч. Тільки-но встановивши свої звичайні зв’язки з місцевою поліцією, «родина» Корлеоне заповзялася повідомляти їй про всі злочини професійних гангстерів. І менше як за рік Лонг-Біч став найспокійнішим містечком Сполучених Штатів щодо злочинності. Професійним убивцям та грабіжникам порадили не потикатися сюди. Перше порушення їм ще простили. Після другого їх просто не стало. А різним удаваним контролерам та інспекторам газових і електричних компаній чемно сказали, що їхня поява небажана на Лонг-Біч. Тих же самовпевнених «контролерів», що знехтували це попередження, били так, що вони ледве не віддали богу душу. Молодим місцевим шалапутам, які не виявляли належної поваги до закону і ладу, ласкаво, по-батьківському порадили тікати геть із дому. Лонг-Біч став зразковим містечком.

Дона Корлеоне при цьому вражало найбільше те, що його маскувальні заходи відповідали цілям, які ставили перед собою охоронці закону. Отже, безсумнівно, людина з його талантом могла б себе виявити і в тому, іншому світі, який, проте, закрився перед ним, коли він ще був порядним юнаком, і він тепер робив усе, щоб увійти до того світу. Дон жив щасливим життям на Лонг-Біч, зміцнюючи і поширюючи свою імперію, аж поки закінчилася війна і з’явився Турок Солоццо, що порушив мир, втягнув їх у свою війну і прикував дона до лікарняного ліжка.

Частина четверта
Розділ ХV

Хатні господарки з вікон будинків і крамарі крізь прочинені двері своїх крамничок миттю помічають будь-що чуже в цьому нью-гемпширському селищі. Отож за кілька хвилин кожний житель уже знав, що перед будинком Адамсів зупинився чорний автомобіль, на якому були нью-йоркські номери.

Кей Адамс, що й досі залишалася дівчиною невеличкого містечка, хоча вже закінчувала коледж, також визирнула у віконце зі своєї спальні. Вона готувалася до іспитів і якраз оце збиралася зійти вниз обідати, коли помітила машину, що їхала вулицею. Вона чомусь не здивувалася, коли машина підкотила саме під їхній дім. З машини вийшли двоє дебелих чоловіків, що здалися їй достоту схожими на гангстерів із кінофільму, і Кей заквапилася вниз, щоб першою опинитися біля дверей. Вона мала певність, що люди прибули від Майкла або ж від його рідних, і не хотіла, щоб вони заговорили з її батьком та матір’ю, перш ніж вона відрекомендує їх. Ні, не те щоб вона соромилася друзів Майкла, просто її батько й мати були консервативні новоанглійські