Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова

— І тому ти обирала змиритися, ніж боротися?

— Я обирала не втручатися в життя інших людей, бо немаю права ними розпоряджатися. Мати чи не мати залежність, так само, як мати дітей чи мрію — вибір кожного. А чому ти питаєш?

Від запитання матусі стало жарко. Я їй про Ярослава так нічого й досі не розповідала. Лишень про те, що він був свідком на весіллі моєї подруги. Вистачило й того, що я мамі нервів багато перевела, коли після минулих невдалих стосунків вона мене до життя повертала, психологів шукала, аби витягнути з депресії. Тоді вона бідкалася, що невберегла дитину від покидьків, але ж це насправді не її провина, що я закохувалась в таких. Тому й вирішила, що про Яра нічого не скажу, тому що й в нього багато недоліків.

— Цікавлюся, матусю. Бо думаю, що якби в мене був такий чоловік — він би в мене на горіхи отримував від такої звички. Я б не дозволила такого, — грізно промовляю, заскреготавши зубами.

— Ой, доню. Дозволиш, якщо кохатимеш сильно. Але, якщо чоловік тебе кохатиме щиро й віддано — то він й сам відмовиться від всього, що засмучує тебе. Але знаєш, не можна щось забороняти коханій людині, якщо їй це приносить задоволення. І маніпулювати цим також не гарно.

— Ти романтизуєш. Алкоголізм треба викорчовувати ще в зародку. Це хвороба, від якої немає ліків. Це прірва, в яку летить людина і тягне за собою інших, — якийсь клубок злості підкотився під моє горло й просився назовні, а я й не стрималася. — От подивись, до чого призвела твоя романтизація алкоголізму? Ти тепер одна, бо не змусила жодного свого чоловіка кинути пити, не боролася з цим, а дозволила їм йти на дно! За людей і свободу від їх залежності теж треба боротися, — майже прокричала я і побігла в хату.

Зачинившись в своїй кімнаті, сльози обдали мої щоки окропом. Пізніше я пошкодую, що сказала це своїй мамі, але поки що, я намагалася боротися. В мені вели війну противоріччя.

Я встигла покохати Яра. Його характер. Його харизму. Його романтичність. Але було те, за що я хотіла його спопелити. Він був тим, кого я ненавиділа — брехуном

Про те, що він бреше — тільки дурню було б незрозуміло. Та й він сам в цьому зізнався. Одного разу я почула, як від нього знову тягнуло перегаром. Він заперечив. Наступного дня ситуація повторилась. А от в день мого від'їзду в село він уже зізнався, що нестримав свого слова і що інколи зловживає. Не часто. Важливу роль зіграло те, що ми зустрілися вранці і він ніяк не зміг виправдати себе.

Той, хто збрехав раз — збреше й вдруге. Якщо випив сьогодні — зможе випити й завтра. Випив раз в місяць — зможе й частіше. А це вже біда.

Я його благала не пити. Просила заради мене. Взяла з нього обітницю, недотримавши яку він може втратити мене. І він її не стримав, а отже не дуже я йому і треба? Виявляється, що так.

Таким чином, я збагнула, що наше кохання і стосунки нічого не варті, адже слово мого хлопця — ніщо. Він не може його стримати. І те, що це лише початок алкоголізма — я впевненна на всі двісті відсотків. І тому я не збираюся давати стосункам другий шанс чи вірити ще раз брехливому музикі.

Дурна яка! Кричу про те, що треба боротися із зеленим змієм, а сама відступаю й зрікаюся! Ну дурна ж?

Та насправді я просто боюся, що на мене чекатиме те саме, що й на маму чи Мілану. Боюся такої долі. Боюся, що Яр стане мені бридким. І хоч я кохаю його, але щось мені підсказує, що нас чекає щось страшне в майбутньому, якщо ми залишимось разом.

Можливо я роблю і дурницю, про яку пошкодую, але інакше не можу. Так треба. Не хочу жити з п'яницею.