Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова

Оповідка мене вражає. І байдужа інтонація Мілани теж. Вона наче не про себе розповідає.

— То через це ви посварилися?

— Через це ми сварилися кожного дня. А  сьогодні вранці мене доконало те, що Максимчик не прийшов позавчора і вчора на ніч додому, а тільки сьогодні під ранок. Налиганий, як свиня. До того ж не вперше. За останні тижні нетверезим його бачила від сили двічі, — жаліється подруга і нарешті її лице морщиться, вперше видавши ознаки переживань. — От і влаштувала йому концерт... А він взяв, та й виставив мене за двері. Сказав, щоб йшла туди, де дитину робила.

Не знаю, яким чином подрузі переживши таке, вдається не лити сліз. Я вже от почала. Зімкнула свої руки на Міланчиних довгих пальцях, таким чином виразивши свою підтримку, й потік водоспод з очей, затуляючи все довкола пеленою.

— То от я на місяць чи другий до мами хочу поїхати. Вітчим й так давно кликав. А я ж скажу, що чоловік відпустив, бо треба допомога з донечкою, а він на роботі постійно, — ковтаючи емоційність, зберігає спокій оповідачка й сьорбає гучно свою каву, вільною рукою дотягнувшись до горнятка. — А потім не знаю куди подамося.

— Може ж Максим приїде за тобою, — втішаю не стільки Мілану, скільки себе.

— Не приїде. Він в запій не вперше пішов.

— Пияче так сильно? Раніше за ним не помічала такого... Та й на базі відпочинку в минулому місяці здавалося, що між вами немає проблем, — промовляю думки в голос, замислившись над ситуацією. Аж перетрусило всю, уявивши, як жилося подрузі з таким, виявляється, поганим чоловіком, якого вона до останнього ідеалізувала.

— Ми домовлялися, що будемо вдавати закохану парочку. Але насправді Макс почав надмірно пиячити десь з початку року, тобто після весілля, — надпила ще добрячу порцію кави страждаюча і кожна з нас поринула у свої думки, утворивши прірву в розмові.

Мені нестерпно хотілось спитати, що відчуває вона. Чи кохала взагалі Максима? Чи є до нього зараз почуття? А як щодо Ярослава? Чи не закортить їй до нього погнати жалітися? Вона ж говорила мені, що відчуває до мого хлопця...

— А ти... Що відчуваєш до Макса зараз? — обережно запитую, дивуючись швидкості своєї пульсації у скронях.

— Не знаю. Ще вчора я була впевненна, що зможу витримати все аби в нас була повна сім'я. Сьогодні ж зранку кохання надщербилось. Воно ще є, але вже не таке красиве і розбите на друзки. Склеяти буде важко... Та я навіть не буду робити жодних спроб, — лірично завертає чорнява. — Можливо знайду відраду в чужих обіймах.

Все-таки на натяки я слабка. Все треба мені розжовувати. Ніяк не збагну, кого ж вона кохає? А про чиї обійми мовить?

— Ти це про... Ярослава? — наважуюсь, скоріш за все, розбите своє серце.

— А до чого тут Ярослав? — раптово, ніби щойно прокинувшись від нічного й міцного сну, промовляє молода невтішна матуся.

— Ти ж розповідала, що маєш почуття до нього... — геть гублюся.

— Тьху на тебе! То ж не я. То мене Максим благав так сказати.

Після останніх слів я мало не подавилася власною слиною. Як це Максим благав?!

— Поясни.

— Ну то він першим прокинувся тоді і побачив вас у вікні. Сказав, що він тобі не пара. Байки про Ярчикову невірність та нестабільність завів. І запевнив мене, що я маю відговорити тебе від будь-яких відносин, навіть дружніх, з ним... І, як виявилося сьогодні, все тому, що він був закоханим із самого початку в тебе, — трохи стиха перегодом вичавлює із себе, вірогідно, через силу. — Зі мною був, бо хотів спочатку мене спокусити, а потім тебе, щоб жодна з нас Ярчику не дісталася. Але вагітність моя завадила. Зіграв трохи в благородного пана... Накричавши на мене сьогодні, він так прямо і сказав про це. А я все гадала, чому перед весіллям він бурхливий скандал влаштував, почувши, що я Ярчика свідком хочу взяти. Тоді з таким зусиллям його вмовляла...

Перед очима все попливло. Тіло ніби жбурнули в жерло вулкана і стало нічим дихати.