Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман
— Ти самовпевнений, як і завжди, — я плавно обхопила його руки своїми і стиснула. — Так що там про довіру?
— Ми поговоримо про це після того, як я виграю перегони.
— У чемпіона екстра класу? — я нервово розсміялася.
— У мене немає вибору. Інакше ти знову втечеш.
Втечу? Навряд.
— Чому ти не сказав відразу, про причини вчинків Розмарі? — це вирвалося саме, але виявилося дуже важливим.
— А хіба це змінило б твоє відношення? Я не звик отримувати бали в очах жінки за рахунок благородних вчинків.
— Повір, це виглядало далеко не благородно.
— А я не лицар. Я такий, який є, Катерино. Так, я спав з нею, тому що вона була згодна. Так, я дивився на тебе, і продовжував спати з нею, тому що більше не вірив в те, про що так відкрито заявив Медсону в обличчя.
Я завмерла, а руки затремтіли. Йому було теж непросто. Настільки, що він зневірився, як і я. Біль від зради нікуди не йде. Але у випадку Леонарда — цей біль просякнутий таким диким брудом, про існування якого, я і не підозрювала.
— Тоді ми ідеальна пара, Кім-Гальяно, — тихо прошепотівши, відчула, як Лео притис до себе тісніше.
Стиснув ніби в капкан, а слідом серйозно заговорив:
— Запам'ятай три речі, і тоді боятися нічого. Перша і головна — я і ти — одно ціле. Ти повинна рухатися, як я, дихати зі мною одночасно, і триматися так, ніби частина мене. Друге і найголовніше — якщо ми частини один одного, то разом стаємо частиною заліза, яке гримить під нами. Байк — це швидкісний мотоцикл, мон шері. Він як живий організм, відчуває кожен рух на такій швидкості. Тому, ти повинна рухатися тільки тоді, коли рухаюся я.
Я зробила глибокий тремтячий вдих і мовчки кивнула.
— Добре, — Лео відпустив, а я похитнулася, втративши опору.
Його обійми зникли, а з ними пропало тепло.
— А третє? — нахмурено запитала і обернулася.
Леонард примружився, зволікав, але відповів:
— Я виграв у будь-якому випадку. Це третє.
Розуміючи про що він, посміхнулася і заперечила з яскравим сарказмом.
— Вже виграв? Для тебе це факт? Ми ще не...
— Все ще ні, Катерино.
У його голосі почулося тверде переконання, що він вже отримав мене.
— Як і раніше, ні, Кім-Гальяно, — тільки через вредність, заперечила знов.
— Подивимося, мон шері. Подивимося. Тим цікавіше.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно