Пожежник - Джо Хілл
— Ось тут ти й помиляєшся, Рене. Твої балачки завели тебе у глухий кут. Бач, наш Марк Маццучеллі, він мав мотив і нагоду. Що й так кепсько. Та ще гірше те, що я навіть помислити не можу, чи є в цілому таборі людина, яка бажала б зла милому старому, який усіх нас прихистив, дав притулок та навчив як захищатися від драконячої луски. Ось наскільки все просто. Мені на думку жодна причина не спадає, навіщо б хтось бажав йому смерті.
Саме в ту мить Гарпер пригадала слова, промовлені до неї Томом Сторі в каное.
«Я вимушений буду спровадити декого, — сказав він тоді. — Людину, яка вчинила... непростимі речі».
— Ох, — зітхнула Гарпер, — здається, я знаю таку причину.
3
Зі щоденника Гарольда Кросса:
19 червня
ГІВНЯРІ. ГИДКІ НЕОСВІЧЕНІ ГІВНЯРІ.
19 червня, пізніше
ОФІЦЕР ЛАЙНЮК ЗАБРАВ МІЙ ТЕЛЕФОН. І ПЕРШ НІЖ ВИМКНУТИ, ВІН ВИДАЛИВ УСЕ НА НЬОМУ, ПРЯМО У МЕНЕ НА ОЧАХ. КОЖНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ, КОЖНОГО ЛИСТА, КОЖНУ ПРИМІТКУ.
ВОНИ НІЧОГО НЕ ВТЯМИЛИ. НАВІТЬ НЕ НАМАГАЛИСЯ ВТЯМИТИ. ТІЛЬКИ-НО Я СКАЗАВ, ЩО ПІДТРИМУВАВ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ЛЮДЬМИ ЗЗОВНІ, СПАЛАХНУЛА ІСТЕРИКА. ЯКБИ ЇМ ДАЛИ ФІРМОВИЙ КОКТЕЙЛЬ ДЖИМА ДЖОНСА, ВОНИ Б АЖ БІГОМ ВИШИКУВАЛИСЯ У ЧЕРГУ[82]. ЗАСПОКОЇВШИСЬ, Я ПОЧАВ МІРКУВАТИ, ЧИ НЕ ВАРТО БУЛО ПЕРЕДБАЧИТИ ПОДІБНЕ.
НАЙБІЛЬШ УНІКАЛЬНОЮ ОСОБЛИВІСТЮ ГРИБКА Є СПОСІБ, В ЯКИЙ ВІН З’ЄДНУЄТЬСЯ З МОЗКОМ. ДОКТОР СОЛЖЕНІЦИН З НОВОСИБІРСЬКА ДОВІВ, ЩО СПОРА ЗА СВОЄЮ ПРИРОДОЮ Є ДЕНДРИТНОЮ, А ОТЖЕ — ЦІЛКОМ СУМІСНОЮ З АРХІТЕКТУРОЮ МОЗКУ. ОКСИТОЦИН ПЕРЕДАЄ DRACO INCENDIA TRYCHOPHYTON СИГНАЛ, ЩО ВОНА ЗНАЙШЛА БЕЗПЕЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ГРИБОК, СВОЄЮ ЧЕРГОЮ, СТИМУЛЮЄ СТАДНУ ПОВЕДІНКУ, ЩОБ УБЕРЕГТИ ВЛАСНЕ ПРОЦВІТАННЯ. ТЕ САМЕ ГРУПОВЕ МИСЛЕННЯ ДОЗВОЛЯЄ ЗГРАЙЦІ ГОРОБЦІВ ПЕРЕВЕРНУТИ МОНЕТУ. ЛУСКА НАСТІЛЬКИ ПОТУЖНА, ЩО НАВІТЬ ЗДАТНА ТИМЧАСОВО СТИРАТИ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ВЛАСНУ ОСОБИСТІСТЬ. ДУМКИ ІНШИХ ЛЮДЕЙ ВИДАЮТЬСЯ ВЛАСНИМИ, ЇХНІ ПОТРЕБИ ВИДАЮТЬСЯ ВАЖЛИВІШИМИ ТОЩО. МИ ТАКИ НАПРАВДУ ЖИВЕМО В ЧАСИ ЗОМБІ-АПОКАЛІПСИСУ, ОСЬ ТІЛЬКИ МИ І Є ТІ ЗОМБІ.
УСЕ ЦЕ МАЄ СЕНС, ВРАХОВУЮЧИ ПРИРОДУ ОКСИТОЦИНУ, ЯКИЙ ДАРУЄ ПОЧУТТЯ РОЗРАДИ ТИМ, ХТО ДОЛУЧАЄТЬСЯ ДО ПЛЕМІННОЇ ПОВЕДІНКИ. Я НЕ Є ЧАСТИНОЮ ЦЬОГО ДУРНУВАТОГО БОГОМОЛЬНОГО ПЛЕМЕНІ, ТОМУ Й ДИМЛЮСЯ ПОВСЯКЧАС І НЕ ОТРИМУЮ ЖОДНИХ ХІМІЧНИХ ПЕРЕВАГ ВІД ЇХНІХ ІДІОТИЧНИХ ЩОДЕННИХ СПІВУЛЬОК. ЦЕ ТАКОЖ ПОЯСНЮЄ, ЧОМУ УСІМ ТАК НЕТЕРПЕЛИВИЛОСЯ ЗДАТИ МОБІЛЬНІ (АГА, МУДОДЗВОН ЇХ УСІ ЗАБРАВ, НЕ ЛИШЕ МІЙ). ЛУСКА ЗРОБИЛА ЇХ ЗАЛЕЖНИМИ ВІД СУСПІЛЬНОГО СХВАЛЕННЯ.
КОРТІЛО Б МЕНІ ЗНАТИ, ЯК ВИЙШЛО ТАК, ЩО ПОЖЕЖНИК МОЖЕ КЕРУВАТИ ЛУСКОЮ, А НЕ ВОНА КЕРУЄ НИМ. НІХТО, ОКРІМ НЬОГО, НЕ ТРИМАЄТЬСЯ ОСТОРОНЬ. Я ЛАДЕН ВБИТИ ЗА ТЕ, ЩОБ ДІЗНАТИСЯ, ЯК ЙОМУ ВДАЄТЬСЯ ПІДПАЛЮВАТИ ЧАСТИНИ ТІЛА Й НЕ ЗАВДАВАТИ СОБІ ШКОДИ.
ТА Я НЕ ЄДИНИЙ, КОМУ КОРТИТЬ ВЗНАТИ ТЕ, ЩО ВІДОМО ЙОМУ. ТРИ ДНІ ТОМУ Я СПУСКАВСЯ ДО ПЛЯЖУ Й ЧУВ ЇХ ТАМ, У СЕБЕ НА ОСТРОВІ. ЯК ВОНИ ГРИМАЛИ ОДНЕ НА ОДНОГО. ЩО Б ЙОМУ ТАМ НЕ БУЛО ВІДОМО, САРІ СТОРІ ВІН ЦЬОГО НЕ КАЖЕ, І, ОЙ ЖЕ ЛИШЕНЬКО, ЯК ЖЕ ВОНА БІСИТЬСЯ.
ЯКЩО ВОНА ПОРВЕ ЙОМУ ДУПУ, ТО МІСТЕРУ РУКВУДУ БУДУТЬ НЕПЕРЕЛИВКИ. У ЛАЗАРЕТІ СКІНЧИЛИСЯ ЛАТКИ НА СРАКУ. ЯК І ВСЕ ІНШЕ.
4
Гарпер згорнула нотатник у себе на стегні й визирнула у вікно. У повітрі ширяли пушинки снігу, вагаючись, падати їм додолу чи здійнятись у небо. Табір був сніговою кулею, а якась дитина-Бог задля забави запустила туди гадюку.
Вона уже чверть години як прокинулася, та все одно не могла впевнено сказати, ранок надворі чи день. Розсіяне тьмяне світло, здавалося, проступало крізь велетенську ковдру, якою огорнули світ. Вона сиділа скраєчку на розкладачці Отця Сторі. Том раз у раз раптово й перелякано ковтав повітря, наче щойно натрапив на щось жаске в газеті. Може, на некролог друга. Або свій власний.
Те, що було правдивим влітку за Гарольда Кросса, остаточно утвердилося тепер. У лазареті скінчилися латки на сраку. Як і все інше. Вона дезінфікувала трепанаційний отвір Отця кількома бризками портвейну і лікувала понівечену руку Джона Руквуда слабенькою дозою добрих намірів. Гарпер не знала, чи у всіх випадках добрими намірами вимощують дорогу до пекла, та медичний догляд з них точно був таким собі.
Вона вибралася на стілець і потягнулася, щоб заховати нотатник Гарольда за підвісною панеллю. І раптом краєчком ока помітила якийсь незначний чи то рух, чи то жест. Вона озирнулась і виявила, що цього ранку вони з Отцем Сторі мають компанію.
Нік лежав на розкладачці, що була найближче до дверей, стягнувши простирадло собі до грудей. Його гарненька чорна чуприна була скуйовджена. Він дивився на неї так, наче забув, як кліпати очима. Мабуть прокрався, поки вона спала, й тишком заліз у перше-ліпше порожнє ліжко.
Вона пхнула, ховаючи, нотатник і зробила вигляд, наче нічого й не відбувалося. Коли плита стала на місце, вона злізла зі стільця і підійшла до Нікового ліжка. Гарпер повільно рухала руками, використовуючи той обмежений набір жестів, яких Нік встиг її навчити, щоб запитати, чому він тут.
Він потягнувся по планшетку та ручки, які всюди з собою носив, і написав:
«Живіт болить. Еллі привела мене. Їй і так треба було у лозорет, сьогодні її черговання тут».
Гарпер підсіла до нього, взяла планшетку й написала:
«Блювота була? Діарея?»
Він захитав головою. Гарпер підозрювала, що хлопець схвильований через стан Отця Сторі й річ аж ніяк не в харчовому отруєнні.
«Яке в Еллі тут чергування? Що ти маєш на увазі?» — написала Гарпер і передала йому в руки планшетку з ручкою.
«Вона в сусідній кімнаті», — нашкрябав Нік.
Гарпер підкреслено знизала плечима, виставивши руки долонями догори:
«Нащо?»
«Еллі тут для захизту. Тітка Керол хоче бути пеуна, що з дідом усе гаразд. А що ти тільки-но заховала у стелі? — не встигла вона сформулювати відповідь, як він додав: — Якщо розповіси, клянуся, нікому не скажу ЖОДНОГО СЛОВА». Від цих слів їй закортіло всміхнутися. Ну звісно ж не скаже.
«Деякі нотатки, які я зберігаю», — відповіла вона щиру правду, хоч і опустила одну чи дві деталі.
«Нотатки про що?»
«Якщо не питатимеш про них, — написала вона, —
