На межі бажання - Адалін Черно

— Вибач, — відразу ж говорить вона. — Вибач, я така дурепа, — вона усміхається, переводить подих, обіймає мене за плечі. — Звісно, нехай приїжджає. Зрештою, це повинно було статися.

— Начхати, що він скаже, чуєш? Насрати, якщо буде проти, головне, що він допоможе, а чи сподобається йому те, що ми разом — не має значення, чуєш? — я трясу її за плечі, щоб почути це від неї, щоб переконатися, що вона не втече, злякавшись мого батька.

— Так, так, звичайно, неважливо.