На межі бажання - Адалін Черно

— Так, я ж обіцяла.

Ми разом спускаємося, виходимо на вулицю і проводжаємо Влада до автомобіля. Хлопці прощаються, після чого батько Руслана нишпорить по кишенях і каже:

— Чорт, я забув телефон у ванній, коли мив руки. Рус, принесеш?

— Так, чекайте.

Ми обидва киваємо, я повертаюся в бік будинку й тільки тоді, коли Руслан заходить всередину, дивлюся на Влада. Його обличчя змінилося, він дивиться на мене зовсім інакше. Поглядом, від якого пробирає до кісток.

— Я весь вечір спостерігав за тобою і прийшов до висновку, що ти дійсно потрапила в біду, а не розводиш мого сина на бабки, — з осміхом вимовляє він.

— Але я…

— В мене мало часу, — Влад перебиває. — Я допоможу тобі позбутися чоловіка раз і назавжди, але ти не будеш із моїм сином. Ти взагалі забудеш, що у твоєму нікчемному житті був хлопець, на ім’я Руслан Жаров, ясно?

Я не встигаю відповісти, тому що саме в цю мить до нас підходить Руслан.

— Про що розмовляли?

— Запевняв твою дівчину, що все буде добре і з тобою, і з нею, — він усміхається так щиро, ніби його слова кілька хвилин тому — лише плід моєї уяви. — Бувай, сину, до побачення, Аню.

З цими словами він сідає в автомобіль і виїжджає за ворота, а я розумію, що він зробить усе, аби позбавити свого сина від моєї присутності поруч із ним.