Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Ти з себе черницю корчиш, скільки я тебе знаю. Так що не дивно, що нормальні стосунки, які називаються здоровими, в тобі викликали таку бурю емоцій.

    Відкинувши рушник, я закрила вікно і присіла навпроти ноута. Після розмови з Людою обурення зійшло нанівець. Здорове зерно в словах подруги безперечно проживало. 

    — Може ти і права, — тихо вимовила, вдивляючись в риси обличчя чи не єдиної рідної людини.

    — Не такий страшний чорт, як його малюють! А твій, Шевченко,.. чорт, став схожий на дядька Микиту, який зранку перегаром всіх мух вбиває в каптьорці корпусу. Заспокойся, видихни і отримуй задоволення. Три місяці за бугром, це як виграти політ в космос. Тим більше в Штатах. Розслабся і кайфони. Раптом сподобається?

    — Я боюся? Це так помітно? — в горлі здавило, адже я розуміла, що Люда права. 

    У всьому винен культурний шок і власні потрясіння.

    — На лобі написано, дурепо! Ти завжди намагалася усім сподобатися. Бути правильною і педантичною. Інтелігентною. І до чого це привело?

    Вона посміхнулася і позіхнула, а я подивилася на годинник, і зрозуміла, що удома тільки світанок завтрашнього дня.

    — Йди спати! — з посмішкою буркнула і доторкнулася до екрану рукою. 

    Люда тільки позіхнула киваючи. Я тепло посміхнулася і упіймала її поцілунок зі словами на прощання: 

    — Набереш завтра! Розповіси, як тобі їх універ. Якщо таке в гуртожитку, чекаю Помпеї на лекціях.

    Я розсміялася, відчуваючи полегшення.

    — Добре!

    — Добраніч, солоденька!

    — Спокій мені тільки сниться, — закотивши очі, я підморгнула і склала руки на грудях. 

    Люда відключила зв'язок, а чорний екран на мить відобразив моє обличчя, услід яскраво спалахнувши фотографією. 

    Я і Женька на весь екран. Так і не прибрала заставку.

    Скривившись, закрила ноутбук і вирішила, що треба заспокоїтися. Бо ж справді! Чому світ повинен підлаштовуватися під мене? Доведеться зробити так, щоб ми прийняли один одного. 

    Головне зуміти залишитися собою!