Завоюй мене - Стефанія Лін
Зупиняю якусь дівчину, вона несе ящик явно з книгами.
— Привіт.
Вона дивиться на мене.
— Привіт.
— А що у ящику?
— Книги.
— Куди несете?
— На сміття, мабуть! Тут он, — дістає книгу зверху, — “Історія нової Січі”, Скальковський якийсь.
Відчуття паніки та обурення змітає все. Вириваю книгу з рук дівчини.
— Ти хоч уявляєш, що це за книга?! — гиркаю, несподівано і для себе. — Це 1841 рік видання! Ця книга, вважай, золото! Де ваш Данте? — різко змінюю тему.
Дівчина помахом голови вказує в бік магазину.
— Книги не викидай, — прошу й кидаюся до Данте.
Дійсно, варто в приміщення увійти, одразу помічаю його. Стоїть посередині й керує всім. Короткі накази, сухі, чіткі, лаконічні. На руках шкіряні короткі рукавиці, чорне пальто додає чогось елегантного, але рукавиці вказують на бунт проти усіх. Чи проти себе самого?
— Пане Данте! — з порогу починаю.
Чоловік вмить переводить погляд на мене. Зелено-сині очі прискіпливо оглядають, на мить ввижається, що на скроні, де синець, зупиняються. А потім відвертається, вмикає ігнорування.
Йду на нього. Підходжу впритул.
— Книги не викидати! — видихаю гнівно. — Жодної! Ваша працівниця несла на смітник видання, вартість якого сягає трьохсот тисяч гривень. Унікальна книга, я її й на полицю не ставила, собі лишила!
Лише після цих слів Марк звертає на мене увагу потрібну мені. Темні брови злегка видають подив, втім, він одразу його приховує.
— Що за книга?
— Видання 1841 року! Автор Скальковський, “Історія Нової Січі”.
Марк відводить погляд. Дивиться на працівників й різко наказує:
— Стоп.
Всі завмирають. Повертаються до Марка в очікуванні.
— Всім вийти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно